– Тобі що до того? – люто огризнулася Келарінда, легше просто Кел називати.

– Я тут працюю і не хочу, щоб через якусь соплячку мені не заплатили.

М-да, не бути йому прислугою, з такими-то манерами.

– Звільню! Мій... брат тебе звільнить! І не заплатять все одно, бо ти розлив на мене вино! – почало загрожувати дівчисько.

– Зовсім збожеволіла, некроманту поперек дороги ставати? – Танза перебив буйну сестрицю Дейкера, розвертаючи за лікоть на себе.

– Не вб'є ж він мене, – невпевнено пробурчала Кел, вириваючи свій лікоть. – Брат не дасть.

– Він і почекати може, – пирхнув Танза. – А ось після смерті відігратися!

– От після смерті і розберемося. А зараз...

Що там їй потрібно було прямо зараз, ми з Танзою не взнали: Бейн якраз теж просік, звідки ноги ростуть у його загадкових невдач.

Майже невловимий, але добре відомий нам рух. На мить я злякалася, що він запустить через увесь зал улюблену гомілкову кістку! Але ні, через зал полетіло гостре темне заклинання, невидиме звичайним людям. Навіть магам. Вже скільки ми з Бейном разом, і то ледь навчилися відрізняти!

Втім... Я з побоюванням зиркнула на чоловіка – він же з найкращих сищиків, теж може вміти розрізняти магію некроманта?

Дивно, заклинання раптом ніби розчинилося у сонячному світлі, я перестала його бачити!

Дейкер напружився і почав чіпко оглядати залу. Відчув щось і вишукував, що саме!

Танза зблід, кинувся перед невдачливою дівчиною, виставивши тацю. Занадто добре знав силу друга – хоч судячи з того, як сіпнувся піднос, теж перестав її бачити.

Звук розбитих келихів привернув ще частину гостей, що сиділи поблизу. Але Танза встиг погасити заклинання, вливши у піднос частину своєї магії.

Дейкер же, поки я спостерігала за ними, зробив ледве вловимий рух пальцями руки, якою тримав мою. Якби я цього не бачила, і не помітила б. Але ж я бачила! Бачила, як він теж запустив заклинання... пошукове, чи що?

Схоже, не засік, що магією в його сестрицю мітив саме Бейн. Вирішив знайти, хто.

Ха, ну шукай! Весь наш маєток, стараннями мене та хлопців, обвішано безліччю артефактів. Батько не маг, помітити їх не може.

У тому числі й глушилками.

Танза скорчив люту фізіономію другові, одночасно кивнувши – мовляв, беру твою перешкоду на себе.

Окинувши «перешкоду» не менш лютим поглядом, Бейн різко зупинився. Розвернувся до притихлої поблизу Міллі.

Хм, здається, наш некромант спеціально наближався до неї.

Простягнув долоню. Дівчина збентежено зашарілася, спробувала пролепетати щось зовсім не властиве моїй жвавій служниці.

Звісно, сьогодні вона теж була в милій блакитній сукні – зовсім не в такій, як звичайні служниці. Я з радістю замовила їй вбрання, але звичайно, не настільки пишне, як у аристократок.

І зараз із приємним теплим почуттям у душі спостерігала, як парочка починає рух. Дуже радісна на вигляд.

Би. Спостерігала би, якби увагу не відвернув шум з боку Танзи та Кел.

– Віддай, – шипіла на Танзу руда.

Дейкер із жалем проводив поглядом свої зруйновані глушилками пошукові заклинання. Ми з ним кружляли все стрімкіше: кожен хотів виявитися обличчям до того, що відбувається. Музиканти, дивлячись на це, пришвидшувалися. Сонячне світло продовжувало заливати залу, змішуючись з тим, котре струмувало крізь високі напівкруглі вікна.

– На який кандець тобі мій піднос? – так само шиплячи, але значно тихіше, відповів Танза, захищаючи своє майно. І заразом відтягуючи дівчину подалі: спритні служниці підбігли прибрати розбите скло.

– Запустити! – дівиця виверталася, з ненавистю дивлячись на танцюючого некроманта.

Далі якийсь незрозумілий шурхіт за дверима зали, акуратний дзвін підносу, приглушене мукання. Танза що, закрив їй рота долонею? Та що він коїть?!

Музика притихла, не закінчуючись – починалася інша мелодія. Ми з Дейкером зупинилися, важко дихаючи. Гості вибухнули бурхливими оплесками. Десь за стінкою пролунав звук удару металу об підлогу. Схоже, нещасний піднос все ж таки кудись прилетів.

Дейкер обернувся в той бік – напевно, теж намагаючись вирахувати, що відбувається. Потім перевів пильний погляд на Бейна з Міллі, що кружляли по залі.

– Некромант танцює? – пробурмотіла я, відволікаючи увагу чоловіка.

– Так, Шейлі, – м'якість його голосу фантастично контрастувала з жорстким виразом обличчя. – Чомусь... із вашою служницею.

– Оу? – здивувалася я. – Міллі, мабуть, гарненька, – протягнула ніжно.

– Дуже гарненька, – погодився Дейкер. – Знаєте, у неї чудові каштанові кучері і глибокі карі очі.

Ще б мені не знати. Ці кучерики Міллі щодня за допомогою побутової магії завиває. Останні пару місяців. З тих пір, як я почала помічати їх із Бейном таємні переглядання.

Але звісно, подякувала чоловікові за опис.

– Відчепись! – раптом увірвався в мій магічно посилений слух злегка істеричний жіночий вигук.

Схоже, Танза все ще утримував Кел за дверима зали, давав Бейнові з Міллі дотанцювати.

– Зіпсувати весілля я тобі не дозволю, – спокійно відповів Танза. Так і бачилося його суворе примруження і стиснуті зуби.

– Якщо весілля відбудеться, – прошипіла дівчина, – то шлюбну ніч може хтось і не пережити!

Її слова недобре віддалися в моїх грудях. І хоча на шлюбну ніч у мене зовсім інші плани, схоже, сестриця мого нареченого теж має вельми собі серйозну магію. Дуже тонку, коли вже майже ніхто не помітив – все ж таки магічно обдарованих, тією чи іншою мірою, тут було чимало.

Ну чи те дивне світло перекривало всю решту магії. Швидше б із хлопцями обговорити.

Музика затихла, Бейн із Міллі зупинилися. Трохи вклонившись партнерці, він повів її до нас із Дейкером.

Очі дівчини щасливо сяяли, на щоках горів рум'янець. У губах Бейна теж таїлася посмішка – видима, мабуть, лише нам. Тим, хто надто добре його вивчив.

У залі стояла тиша. Вражена, не дуже привітна. Але Бейнові до неї ніби й ніякої справи не було.

Та й мені також. За таку радість в очах друзів я цілком готова пожертвувати цим фальшивим весіллям!

– Чому ви танцювали зі служницею? – пролунав нервово-визгливий голос Анджи.

І коли встиг повернутись? Поки я спостерігала за Танзою та Бейном, пропустила цей момент. Вся надія на Раяна, що засів у вентиляції.

Лорд Болстон обурено поспішав до нас, перебираючи товстими ніжками.

– Ви хочете, щоб молода сім'я жила у злиднях? – продовжував обурюватись.

– Нічого подібного в повір'ях немає, – тато теж наблизився до нас, усім виглядом показуючи, що потьмарити мені цей день не дозволить.

Подивився на Бейна і не втримався, додав:

– Але ж стільки чарівних леді з радістю розділили б із вами цю честь! Чому служниця?

У військовому мистецтві мій батько вважається одним із найгеніальніших полководців сучасності. Але я завжди дивувалася, наскільки короткозорим він стає у всьому, що стосується світського життя. Він що ж, не бачив, як падали й шарахалися ці благородні леді? Під впливом ще однієї, не надто благордної.

– Вибір був між служницею і скелетом, – з властивою йому незворушністю відповів Бейн. – Я вирішив, що скелет ви не оціните. Скелет служниці тим більше.

Міллі закусила зсередини губу, щоб не хихикнути.

Намагаючись приховати зчудування, батько лише кивнув. Вирішив, що це якісь некромантські заморочки.

Анджи ніби щось просік. Почав крутити головою – підозрюю, у пошуках Кел. А потім, вибачившись нашвидкуруч, рушив у той бік, куди потяг її Танза.

З яким якраз і зустрівся у дверях. Глянув уважно – але Танза проплив з новим підносом, обставленим келихами, ніби й не помітивши низенького товстуна.

Цікаво, він дізнався, що ж таке задумала ця руда паршивка? Мало нам уночі обоз із енером відбивати, то ще й чекати, що надумає викинути вона!

Поки я мучилася цими думками, ми, виявляється, встигли відкрити банкет. Точніше, все зробив чоловік – а я прийшла до тями вже біля одного з високих столів, де він вкладав мені в руки тарілку. На якій стояло безліч дрібних шматочків із встромленими в них шпажками.

Така мила турбота про сліпу – один із найзручніших у цьому положенні способів їсти!

– Вибачте, Шейлі, – раптом відволік чоловік. – Мені потрібно відлучитися на кілька хвилин. Покликати Міллі?

Він озирнувся у пошуках служниці.

– Все гаразд, Дейкере, я свій будинок знаю напам'ять. Вам не треба за мене турбуватися, – посміхнулася я.

Втім, Міллі й сама вже поспішала до нас, все ще зніяковіло-щаслива.

Трохи стиснувши мою руку, Дейкер рушив до виходу. Якраз туди, куди раніше пішов лорд Болстон!

Знову посиливши слух, я уважно стежила за чоловіком – традиційно дивлячись в одну точку.

Але тільки-но він вийшов за двері, звуки стихли! Повністю зникли, як під пологом тиші.