Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Глава 1
82 дн. тому
1-1
81 дн. тому
Глава 2
80 дн. тому
2-2
79 дн. тому
Глава 3
78 дн. тому
3-2
76 дн. тому
Глава 4
76 дн. тому
4-2
75 дн. тому
Глава 5
74 дн. тому
5-2
73 дн. тому
Глава 6
72 дн. тому
Глава 7
71 дн. тому
Глава 8
70 дн. тому
Глава 9
68 дн. тому
Глава 10
68 дн. тому
Глава 11
67 дн. тому
Глава 12
67 дн. тому
Дейкер
66 дн. тому
Глава 13
65 дн. тому
13-2
64 дн. тому
14
63 дн. тому
14-2
62 дн. тому
Глава 15
60 дн. тому
Глава 16
60 дн. тому
Глава 17
58 дн. тому
Глава 18
56 дн. тому
18-2
54 дн. тому
Глава 19
52 дн. тому
19-2
49 дн. тому
Глава 20
47 дн. тому
Глава 21
45 дн. тому
21-2
42 дн. тому
Глава 22
40 дн. тому
22-2
38 дн. тому
Глава 23
35 дн. тому
23-2
33 дн. тому
Глава 24
31 дн. тому
24-2
27 дн. тому
Глава 25
25 дн. тому
25-2
23 дн. тому
Глава 26
20 дн. тому
26-2
18 дн. тому
Глава 27
16 дн. тому
27-2
13 дн. тому
Глава 28
11 дн. тому
28-2
9 дн. тому
Глава 29
6 дн. тому
29-2
4 дн. тому
Глава 30
2 дн. тому
30-2
0 дн. тому

Безсоромна дівка мене перекривляла! Справжнісінько перекривляла, ще й язика показала!

Дейкер кинув на неї докірливий погляд. Та почервоніла, але відповіла йому зухвало-сердитим.

– Шейлі, це моя... майже сестра, Келарінда. Донька лорда Анджи Болстона, який, як ви знаєте, після смерті батьків був моїм опікуном.

Ах ось воно що! Донечка мого заклятого ворога!

Ніколи її не бачила. Наскільки я знаю, вона взагалі ніколи не жила у Ведемару, з дитинства навчалася у закритому столичному пансіоні. Ми навіть не були впевнені, чи існує ця донька насправді, або лише поголос приписує лорду Болстону те, чого немає.

Що сталося з її мамою, і поготів таємниця, вкрита мороком. Принаймні, коли понад п'ятнадцять років тому Анджі Болстон приїхав зі столиці й осів у наших краях, жодної дружини він не мав.

І все-таки дівчина виявилася не вигаданою: стояла тут, спопеляла поглядами і «названого брата», і мене заразом!

– Як приємно, що ви приїхали із самої Савади порадіти за Дейкера! – вигукнула я з найчарівнішою і найвідкритішою посмішкою.

Дівчину так виразно перекосило, що навіть її батько лорд Болстон вловив щось з іншого кінця величезної зали і рушив до нас.

– Його одруження виявилося надто... раптовим, – витиснула Келаринда крізь фальшиву напівпосмішку. – Ой!

Танза, що проходив повз, і напевно ж підслуховував, вельми віртуозним жестом ледь нахилив піднос, проливши трохи вина дівчині за комір.

– Вибачте великодушно! – вільною рукою Танза витяг звідкись білосніжну хустку і почав промокати шию і спину дівчини. Одночасно глянувши на мене поглядом, мовляв, є справа, знайди хвилинку.

Ледь помітно кивнувши, я обернулася до чоловіка:

– Що відбувається? Опишіть мені, будь ласка.

– Все добре, люба Шейлі, – м'яко відповів той, люто блиснувши очима у бік Танзи. Рука якого спробувала промокнути вино і у декольте.

– Я сама! – дівчина вирвала хустку з рук «офіціанта».

Глянула на нього зневажливо, але раптом здивовано задивилась.

Мій дружок усміхався, була б третя рука – ще й волосся пригладив б, красуючись! Все ж, яким він виріс класним! Хоч ми й друзі дитинства, а не можу не помічати.

– Вина? – не забувся запропонувати Танза.

Келаринда була простягла руку до келиха, але пильний Дейкер ненав'язливо перехопив її:

– Ти ще неповнолітня, Кел. Тобі неможна.

Сердито пирхнувши, Кел покосилася на усміхненого Танзу, на Дейкера.

– Щасливого одруження! – буркнула, розвертаючись. І, цього разу голосно стукаючи підборами, пішла.

– Вона чимось засмучена? – спитала я Дейкера, поки лорд Болстон переловлював по дорозі доньку.

Судячи з усього, пильний батько влаштував їй допит, на що дівчина спалахнула і кинулася геть із зали.

– Все гаразд, Шейлі, – рівно озвався чоловік. – Ніщо не повинно затьмарити вам цей день.

Угу, судячи з погляду Танзи, щось-таки затьмарить. Втім, потай від чоловіка.

– Ви... не могли б покликати Міллі? – попросила я, зберігаючи на обличчі м'яку посмішку.

– Щось потрібно? – тон чоловіка здався стривоженим. Як і погляд.

– Ні, просто хочу, щоб вона поправила мені зачіску.

– З вашою зачіскою все гаразд, – він навіть чесно оглянув мою голову!

Ну що ці чоловіки такі нетямущі!

– У моїй кімнаті, – зніяковіло опустила очі я.

– Оу, – треба ж, цей мерзотник, протеже головного нелюда нашого містечка, теж вміє бентежитися! – Зараз.

Дейкер взявся озиратися. Міллі, яка завжди чергувала поблизу, одразу ж підлетіла до нас.

– Ходімо, я допоможу вам піднятися в кімнату, – почала щебетати, забираючи мою руку з чіпких лап Дейкера Адора. Я поспішила віддати йому недопитий келих.

Чоловік кілька хвилин розгублено дивився нам услід. Потім відвернувся і почав шукати когось поглядом. Мабуть свою злісну «сестрицю»!

Вийшовши з поля зору гостей, я припустила до себе швидким темпом.

– Щось трапилося? – схвильовано перепитала Міллі, наганяючи.

– Схоже, – тривожно озвалася я. – Де там цей Танза?

– Тут я! – відчинив двері моїх покоїв зсередини він самий.

– Що ви дізналися? – вимогливо запитала я, ретельно зачинивши їх за нами з Міллі.

– Сьогодні, Шейлі, – озвався Танза. – Як ми й припускали, прикриваючись весіллям, вони намагатимуться вивезти з шахт весь здобутий енер.

Енер, магічний камінь, найцінніший у нашому світі. Родовища якого Болстон із Дейкером давненько прибрали до рук, вбивши стількох людей! Енер дуже рідко зустрічається, а от нашій місцевій горі пощастило.

На ньому працює більшість артефактів та різних магічних пристроїв! Він самопоповнюється, його не потрібно заряджати, головне, правильно доглядати.

Отже, сьогодні. Я рішуче рушила до однієї з далеких кімнат, яка знаходиться за спальнею. Де ніхто, окрім нас, останні десять років не бував.

Мій... точніше, наш із хлопцями кабінет.

Міллі як завжди залишилася чатувати у вітальні, аби ніхто до мене не проривався.

Відкинувши фату, щоб не заважала, я схилилася над столом, на якому лежала мапа шахт та гірських доріг.

Танза взяв олівець:

– Ми два дні намагалися з'ясувати, звідки вони вирушають. Дізналися. Ось звідси, – обвів зворотним боком кружечок на мапі.

– Час? – уточнила я.

– Близько опівночі мають виїхати.

– Отже, перехопимо. Я буду.

– У тебе буде шлюбна ніч, – похмуро нагадав Танза.

– Чудова шлюбна ніч, мене все влаштовує, – посміхнулася я. Потім обійняла його: – Передай хлопцям, що я відбудуся від Дейкера. Знайду спосіб. Та він і сам напевно захоче взяти участь у перевезенні енеру!

– Навіщо йому, – знизав плечима Танза. – Швидше, буде алібі створювати, прикриваючись тобою.

– Значить, нехай кимось іншим прикривається. У нас все вийде! На цей раз ми затиснемо їх за яй... кхм... відберемо своє по праву.

– Відправлю звістку нашим до столиці, – кивнув Танза. – Щоб якнайшвидше збути.

Так, гроші нам були дуже потрібні. Батько ніколи не скупився, але... Його грошей з лишком вистачало на спокійне та безбідне життя сліпої доньки. Але не на утримання нашого підпілля, яке розрослося останнім часом. А просити більше, не наражаючи себе на ризик викриття, я ніяк не могла.

І мої хлопці теж відмовлялися від сидіння на моїй шиї. Вважали за краще самим себе утримувати. Райан взагалі на навчання накопичував – ми теж як могли допомагали.

На жаль, останню велику суму витратили на того, хай йому грець, слідчого. Який зник із усіма нашими грошима. Останнім, що ми від нього отримали – попередження не лізти у це.

Ми досі не знали, чи Болстон вважав його небезпечним і усунув, чи підкупив і змусив втекти. Але слідчого з того часу не бачили ніде, навіть у їхній гільдії не знали, куди він зник.

Над дверима брязнув дзвіночок – умовний сигнал від Міллі. Ох, і справді, щось я тут засиділася!

– Наречену вже обшукалися! – одразу ж підібрався Танза.

Я розпрямилася, фата, гобліни її забирай, зачепилася за крісло і злетіла з голови.

– Шейлі! – Танза тут же підхопив її, спробував прилаштувати на місце, щоправда, вийшло задом наперед.

– Я сама, – шикнула я, вихопивши фату у нього з рук, і кинулася назад через кімнати до вітальні.

Міллі приклала палець до губ, очима повела у бік вхідних дверей, у які акуратно стукали. Схоже, вже не вперше.

– Шейлі, люба, гості вимагають нашого весільного танцю та відкриття банкету. Як ти? – пролунав дбайливий голос Дейкера.

Ну до чого ж привабливий гад! Захотілося зашипіти від такої несправедливості.

– Одну хвилиночку, мілорде! – відповіла Міллі, докірливо глянувши на фату в моїх руках.