Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 51 розділів

Спочатку:
Глава 1
84 дн. тому
1-1
83 дн. тому
Глава 2
82 дн. тому
2-2
81 дн. тому
Глава 3
80 дн. тому
3-2
78 дн. тому
Глава 4
78 дн. тому
4-2
77 дн. тому
Глава 5
76 дн. тому
5-2
75 дн. тому
Глава 6
74 дн. тому
Глава 7
73 дн. тому
Глава 8
72 дн. тому
Глава 9
70 дн. тому
Глава 10
70 дн. тому
Глава 11
69 дн. тому
Глава 12
69 дн. тому
Дейкер
68 дн. тому
Глава 13
67 дн. тому
13-2
66 дн. тому
14
65 дн. тому
14-2
64 дн. тому
Глава 15
62 дн. тому
Глава 16
62 дн. тому
Глава 17
60 дн. тому
Глава 18
58 дн. тому
18-2
56 дн. тому
Глава 19
54 дн. тому
19-2
51 дн. тому
Глава 20
49 дн. тому
Глава 21
47 дн. тому
21-2
44 дн. тому
Глава 22
42 дн. тому
22-2
40 дн. тому
Глава 23
37 дн. тому
23-2
35 дн. тому
Глава 24
33 дн. тому
24-2
29 дн. тому
Глава 25
27 дн. тому
25-2
25 дн. тому
Глава 26
22 дн. тому
26-2
20 дн. тому
Глава 27
18 дн. тому
27-2
15 дн. тому
Глава 28
13 дн. тому
28-2
11 дн. тому
Глава 29
8 дн. тому
29-2
6 дн. тому
Глава 30
4 дн. тому
30-2
2 дн. тому
Глава 31
0 дн. тому

Хлопців у мить здуло давно відпрацьованими рухами. Причому цього разу вони кинулися в одну із сусідніх кімнат, мабуть, до Бейна. Кандець, у них там найцікавіше, а мені тут нудитися, заміж виходити!

Я ледве встигла накласти маскувальне закляття на очі.

– Тут що, стадо слонів пробігло? – тато оглянув шокованим поглядом погром у кімнаті.

– Я все приберу, – одразу зробила кніксен Міллі. Але судячи з блискавок, що замиготіли в очах дівчини, прибирати будуть ті самі слони, що пробігали повз.

– Звісно ж.

– Вибач, батюшка. Я трохи нервую, – спробувала відволікти його від моєї служниці. – Скажи, як я виглядаю?

Я почала крутитися навколо себе, коли помітила бічним зором переляканий погляд Міллі та обличчя Раяна з Танзою. Хлопці виглядали із сусідніх дверей у батька за спиною, показуючи мені жест припинити. Раз у раз махаючи рукою біля шиї.

Натяк ясний, я незграбно різко повернулася іншим боком.

– Доню, ти чудова. Прямо як твоя... – батько запнувся, погляд спохмурнів, але тільки на секунду, – ти її копія. – Прокашлявся. – Нам час іти.

Він узяв мою руку, поклав собі на вигин ліктя та вивів мене з кімнати.

Міллі ззаду намагалася максимально прибрати павутинки.

– Що ти робиш? – суворо звернувся до неї тато.

– Останні штрихи, щоб шлейф був ідеальний, – на всі зуби посміхнулася Міллі, стрімко щось струшуючи під виглядом розправлення. – Все, тепер чудово! Наша міледі буде найкращою нареченою королівства.

– Не дивно, що для наречених час церемонії говорять на півгодини раніше, – проворкотів батько.

– Треба ж бути у всій красі перед нареченим, – лагідно посміхнулася я.

– Пунктуальність – головне достоїнство будь-кого, – повчально повів носом батько.

Мабуть, згадав, як сам мало не спізнився на свою. Але я не буду його підколювати і тим самим видавати нянюшку Файні, цю історію вона мені розповіла по секрету.

Міллі ззаду тихенько хихикнула, і вже виходячи з кімнати, я встигла помітити панічне обличчя Раяна.

Невже Міллі щось на сукні не вгледіла?

Пупок магічної вуалі! Який кандець міг настільки вразити Раяна? І треба ще якось не видати, що я все бачу. Чому тут так мало дзеркал?

Точно, їх познімали, коли я втратила зір. Всі коридори тоді максимально розчистили, аби я ненароком ні у що не врізалася.

Придивилася до тата. Мій погляд залишився розсіяним у нікуди, але бічний зір мене за останні десять років жодного разу не підводив.

Як і належить військовому вищого рангу, його виправка була гордою та прямою. Рухи точні та суворі. Але на мене він навіть не намагався подивитися. Скупий на емоції, заразом і на теплі слова. Втім, будь-які слова.

З-за повороту вирулив офіціант і, пропускаючи нас, притиснув до себе срібну тацю. Ох, краще б я не зазирала в неї! Виявляється, у мене в шалі затесався здоровенний кудлатий чорний павук із таємних ходів.

Чого мені вартувало стриматись, хто б тільки знав! Акуратно, намагаючись не привернути зайвої уваги, спробувала зняти багатоногого

– Шейлі, все гаразд? – помітив мої рухання тато.

– Так, просто нерви, – і ні краплі не збрехала. От тільки нерви в мене шаленіють через здоровенного павука, який повзає зараз десь у складках шалі.

– Дейкер – гарна партія. У ненадійні руки я б тебе не віддав.

– Знаю, татусю, – лагідно відповіла я, намагаючись, щоб голос не видав моїх потуг струсити павука протилежною від тата рукою.

Поки спускалися сходами, я посилено пересмикувала плечем, але багатоногий паршивець лишень сильніше вчепився в шаль своїми лапами. Тато ж, побоюючись, що я впаду, сильніше стиснув мою руку, обмежуючи і так невелику амплітуду рухів.

Чим ближче ми підходили до церемоніальної зали, тим більше снувало офіціантів і служниць на шляху. Схоже, терміново з усього Ведемару набрали! В нас у маєтку зроду стільки не було.

А отже, мені треба діяти обережніше.

Церемонію спеціально вирішили проводити тут, у звичному для мене просторі. Але, схоже, на неї заявилося стільки гостей, що тихій самітниці Шейлі могло всерйоз стати поганенько. І декому не сиділося в церемоніальному залі – мелькотіли на нашому шляху, нишком мене роздивляючись. Побоюючись, втім, похмурих поглядів батька, якими він обдаровував усіх надміру цікавих.

– Дуже радий вас бачити! Міледі, ви просто чарівливі! – цей солодко-награний голос я впізнаю серед мільйонів.

Анджі. Мій головний ворог.