Одруження наосліп
Зміст книги: 70 розділів
Хлопців у мить здуло давно відпрацьованими рухами. Причому цього разу вони кинулися в одну із сусідніх кімнат, мабуть, до Бейна. Кандець, у них там найцікавіше, а мені тут нудитися, заміж виходити!
Я ледве встигла накласти маскувальне закляття на очі.
– Тут що, стадо слонів пробігло? – тато оглянув шокованим поглядом погром у кімнаті.
– Я все приберу, – одразу зробила кніксен Міллі. Але судячи з блискавок, що замиготіли в очах дівчини, прибирати будуть ті самі слони, що пробігали повз.
– Звісно ж.
– Вибач, батюшка. Я трохи нервую, – спробувала відволікти його від моєї служниці. – Скажи, як я виглядаю?
Я почала крутитися навколо себе, коли помітила бічним зором переляканий погляд Міллі та обличчя Раяна з Танзою. Хлопці виглядали із сусідніх дверей у батька за спиною, показуючи мені жест припинити. Раз у раз махаючи рукою біля шиї.
Натяк ясний, я незграбно різко повернулася іншим боком.
– Доню, ти чудова. Прямо як твоя... – батько запнувся, погляд спохмурнів, але тільки на секунду, – ти її копія. – Прокашлявся. – Нам час іти.
Він узяв мою руку, поклав собі на вигин ліктя та вивів мене з кімнати.
Міллі ззаду намагалася максимально прибрати павутинки.
– Що ти робиш? – суворо звернувся до неї тато.
– Останні штрихи, щоб шлейф був ідеальний, – на всі зуби посміхнулася Міллі, стрімко щось струшуючи під виглядом розправлення. – Все, тепер чудово! Наша міледі буде найкращою нареченою королівства.
– Не дивно, що для наречених час церемонії говорять на півгодини раніше, – проворкотів батько.
– Треба ж бути у всій красі перед нареченим, – лагідно посміхнулася я.
– Пунктуальність – головне достоїнство будь-кого, – повчально повів носом батько.
Мабуть, згадав, як сам мало не спізнився на свою. Але я не буду його підколювати і тим самим видавати нянюшку Файні, цю історію вона мені розповіла по секрету.
Міллі ззаду тихенько хихикнула, і вже виходячи з кімнати, я встигла помітити панічне обличчя Раяна.
Невже Міллі щось на сукні не вгледіла?
Пупок магічної вуалі! Який кандець міг настільки вразити Раяна? І треба ще якось не видати, що я все бачу. Чому тут так мало дзеркал?
Точно, їх познімали, коли я втратила зір. Всі коридори тоді максимально розчистили, аби я ненароком ні у що не врізалася.
Придивилася до тата. Мій погляд залишився розсіяним у нікуди, але бічний зір мене за останні десять років жодного разу не підводив.
Як і належить військовому вищого рангу, його виправка була гордою та прямою. Рухи точні та суворі. Але на мене він навіть не намагався подивитися. Скупий на емоції, заразом і на теплі слова. Втім, будь-які слова.
З-за повороту вирулив офіціант і, пропускаючи нас, притиснув до себе срібну тацю. Ох, краще б я не зазирала в неї! Виявляється, у мене в шалі затесався здоровенний кудлатий чорний павук із таємних ходів.
Чого мені вартувало стриматись, хто б тільки знав! Акуратно, намагаючись не привернути зайвої уваги, спробувала зняти багатоногого
– Шейлі, все гаразд? – помітив мої рухання тато.
– Так, просто нерви, – і ні краплі не збрехала. От тільки нерви в мене шаленіють через здоровенного павука, який повзає зараз десь у складках шалі.
– Дейкер – гарна партія. У ненадійні руки я б тебе не віддав.
– Знаю, татусю, – лагідно відповіла я, намагаючись, щоб голос не видав моїх потуг струсити павука протилежною від тата рукою.
Поки спускалися сходами, я посилено пересмикувала плечем, але багатоногий паршивець лишень сильніше вчепився в шаль своїми лапами. Тато ж, побоюючись, що я впаду, сильніше стиснув мою руку, обмежуючи і так невелику амплітуду рухів.
Чим ближче ми підходили до церемоніальної зали, тим більше снувало офіціантів і служниць на шляху. Схоже, терміново з усього Ведемару набрали! В нас у маєтку зроду стільки не було.
А отже, мені треба діяти обережніше.
Церемонію спеціально вирішили проводити тут, у звичному для мене просторі. Але, схоже, на неї заявилося стільки гостей, що тихій самітниці Шейлі могло всерйоз стати поганенько. І декому не сиділося в церемоніальному залі – мелькотіли на нашому шляху, нишком мене роздивляючись. Побоюючись, втім, похмурих поглядів батька, якими він обдаровував усіх надміру цікавих.
– Дуже радий вас бачити! Міледі, ви просто чарівливі! – цей солодко-награний голос я впізнаю серед мільйонів.
Анджі. Мій головний ворог.
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація