Хлопців у мить здуло давно відпрацьованими рухами. Причому цього разу вони кинулися в одну із сусідніх кімнат, мабуть, до Бейна. Кандець, у них там найцікавіше, а мені тут нудитися, заміж виходити!

Я ледве встигла накласти маскувальне закляття на очі.

– Тут що, стадо слонів пробігло? – тато оглянув шокованим поглядом погром у кімнаті.

– Я все приберу, – одразу зробила кніксен Міллі. Але судячи з блискавок, що замиготіли в очах дівчини, прибирати будуть ті самі слони, що пробігали повз.

– Звісно ж.

– Вибач, батюшка. Я трохи нервую, – спробувала відволікти його від моєї служниці. – Скажи, як я виглядаю?

Я почала крутитися навколо себе, коли помітила бічним зором переляканий погляд Міллі та обличчя Раяна з Танзою. Хлопці виглядали із сусідніх дверей у батька за спиною, показуючи мені жест припинити. Раз у раз махаючи рукою біля шиї.

Натяк ясний, я незграбно різко повернулася іншим боком.

– Доню, ти чудова. Прямо як твоя... – батько запнувся, погляд спохмурнів, але тільки на секунду, – ти її копія. – Прокашлявся. – Нам час іти.

Він узяв мою руку, поклав собі на вигин ліктя та вивів мене з кімнати.

Міллі ззаду намагалася максимально прибрати павутинки.

– Що ти робиш? – суворо звернувся до неї тато.

– Останні штрихи, щоб шлейф був ідеальний, – на всі зуби посміхнулася Міллі, стрімко щось струшуючи під виглядом розправлення. – Все, тепер чудово! Наша міледі буде найкращою нареченою королівства.

– Не дивно, що для наречених час церемонії говорять на півгодини раніше, – проворкотів батько.

– Треба ж бути у всій красі перед нареченим, – лагідно посміхнулася я.

– Пунктуальність – головне достоїнство будь-кого, – повчально повів носом батько.

Мабуть, згадав, як сам мало не спізнився на свою. Але я не буду його підколювати і тим самим видавати нянюшку Файні, цю історію вона мені розповіла по секрету.

Міллі ззаду тихенько хихикнула, і вже виходячи з кімнати, я встигла помітити панічне обличчя Раяна.

Невже Міллі щось на сукні не вгледіла?

Пупок магічної вуалі! Який кандець міг настільки вразити Раяна? І треба ще якось не видати, що я все бачу. Чому тут так мало дзеркал?

Точно, їх познімали, коли я втратила зір. Всі коридори тоді максимально розчистили, аби я ненароком ні у що не врізалася.

Придивилася до тата. Мій погляд залишився розсіяним у нікуди, але бічний зір мене за останні десять років жодного разу не підводив.

Як і належить військовому вищого рангу, його виправка була гордою та прямою. Рухи точні та суворі. Але на мене він навіть не намагався подивитися. Скупий на емоції, заразом і на теплі слова. Втім, будь-які слова.

З-за повороту вирулив офіціант і, пропускаючи нас, притиснув до себе срібну тацю. Ох, краще б я не зазирала в неї! Виявляється, у мене в шалі затесався здоровенний кудлатий чорний павук із таємних ходів.

Чого мені вартувало стриматись, хто б тільки знав! Акуратно, намагаючись не привернути зайвої уваги, спробувала зняти багатоногого

– Шейлі, все гаразд? – помітив мої рухання тато.

– Так, просто нерви, – і ні краплі не збрехала. От тільки нерви в мене шаленіють через здоровенного павука, який повзає зараз десь у складках шалі.

– Дейкер – гарна партія. У ненадійні руки я б тебе не віддав.

– Знаю, татусю, – лагідно відповіла я, намагаючись, щоб голос не видав моїх потуг струсити павука протилежною від тата рукою.

Поки спускалися сходами, я посилено пересмикувала плечем, але багатоногий паршивець лишень сильніше вчепився в шаль своїми лапами. Тато ж, побоюючись, що я впаду, сильніше стиснув мою руку, обмежуючи і так невелику амплітуду рухів.

Чим ближче ми підходили до церемоніальної зали, тим більше снувало офіціантів і служниць на шляху. Схоже, терміново з усього Ведемару набрали! В нас у маєтку зроду стільки не було.

А отже, мені треба діяти обережніше.

Церемонію спеціально вирішили проводити тут, у звичному для мене просторі. Але, схоже, на неї заявилося стільки гостей, що тихій самітниці Шейлі могло всерйоз стати поганенько. І декому не сиділося в церемоніальному залі – мелькотіли на нашому шляху, нишком мене роздивляючись. Побоюючись, втім, похмурих поглядів батька, якими він обдаровував усіх надміру цікавих.

– Дуже радий вас бачити! Міледі, ви просто чарівливі! – цей солодко-награний голос я впізнаю серед мільйонів.

Анджі. Мій головний ворог.

Напевно, підстерігав нас, хотів переконатися, що точно не втечемо. Не хвилюйся, хто і бігатиме, то це ти. Ми помстимось і тобі, і Дейкерові, за все!

Приодягся в блакитний, розшитий золотом костюм, який був не в змозі приховати товсте черевце. Ніс напудрив, від чого той не став коротшим.

Анджи Болстон кивнув батькові і потягнувся за моєю рукою, тією самою, якою я намагалася вивудити павука зі шалі. Батько кинув на нього застережливий погляд. Так вільно тягнути свої лапищі, нехай і до без п'яти хвилин невістки, негідно!

– Здрастуйте, лорде Болстоне, – довелося подати руку, шкодуючи, що павук не сховався у мене в долоні, аби закусити цим виродком. Хоча, все ж таки надто шкода павучка.

– Воістину, не розумію, чому парубки досі не вишикувалися в чергу біля вашого порога, – улесливо воркотав Анджі, притискаючись губами до моєї весільної рукавички. – Ви найвродливіша дівчина Ведемару, це точно!

Угу, мої хлопці якраз дозволили б тут вишикуватися черзі з парубків.

– Дякую, – відповіла ворогові настільки мило, наскільки могла.

І скоріше забрала руку назад за спину. Місце поцілунку тепер страшенно свербіло, так і хотілося помити з милом, а рукавичку викинути.

– Навіть не віриться, ось-ось мій майже син уже буде одруженим чоловіком. Йому дуже з вами пощастило, міледі Шейлі, – продовжував штовхати солодкі промови Анджі.

О, він ще не уявляє, який щасливчик.

– Упевнений, везіння взаємне, – тато навряд чи хотів, щоб це звучало загрозливо, але командний тон, що давно увійшов до звички, зовсім не додав м'якості його словам.

– Звичайно, Аміасе! – ого, коли вони встигли так побрататися? Давно не чула, щоб мого батька називали на ім'я. Мабуть, навіть ніколи. – Ну все-все, бачу, нареченій вже не терпиться, як і всім нам, розпочати церемонію. Побачимося після клятв.

Радісно посміхаючись, Болстон розшаркався і вийшов.

– Він хороший, доню, – промовив батько, неквапливо рухаючись слідом. – Подбав про миттю осиротілого хлопчика. Прихистив під своє крило, хоча сам не дуже багатий. Забезпечив найкращу освіту. Гідний поваги.

За словами тата, Анджі – ангел. Але ми з хлопцями знаємо, що все не так просто. І осиротів «хлопчик» зовсім не випадково. А відсутність грошей у них у цій історії є ключовою.

Ось тільки батькові про це говорити не варто. Трагедія якраз-таки і трапилася після того, як ми спробували попередити всіх.

Все, треба терміново витрусити з думок цей наліт старих спогадів.

Ох, пупок магічної спіралі! Маленькі волосаті лапки торкнулися відкритої шкіри. Забулася за цього нового друга. Знову протилежною від тата рукою спробувала зняти його з плеча. При цьому триматись прямо і не видати потуги мімікою.

Від постійних посмикувань ніжка шпильки, якою Міллі скріпила поділ шалі, раптом вискочила із застібки, і шаль білосніжним покривом злетіла на підлогу.

Утримавшись від бажання зловити її рукою, я зиркнула на тата. Але той не помітив зміни мого гардеробу. Задумливо дивився на двостулкові двері головної зали, до яких ми наближалися.

Ну і нехай, я теж промовчала. Хоча тепер моє вбрання стало далеким від сумирного: плечі відкриті, ключиці підкреслені, як і довжина шиї. Зате під час клятви не вилізе ніякий кудлатий.

– Шейлі, ти зовсім розкисла. Повір мені, люба, все на краще, – батько зупинився, вставши навпроти, і обійняв мене за плечі.

Не знаю, чому втрату шалі він інтерпретувавтаким чином. Здається, взагалі не дивився на мене, а мучився питанням, чи правильно робить, віддаючи улюблену дочку заміж  поспіхом, та ще йза того, з ким ми практично незнайомі.

– Так точно, татусю, – усміхнулася я.

– Ось це вже краще, впізнаю свою доню, – підбадьорююче посміхнувся він і знову поклав мою руку собі на лікоть: – Готова?

З подивом виявила, що ми вже підійшли до високих дверей. Прямо за ними сидить натовп, біля вівтаря стоїть мій ворог, тобто наречений. Чекає на мене.

Ох, хвилі сумнівів почали накочувати з шаленою силою. Адже шлюб, може, і не справжній, для мене так точно, а весілля цілком реальне! Це що ж, мені потім вдовою ходити?

Хоча чому вдовою? Ми ж не вбиватимемо його. Розлучення.

Танза, Раян, Бейн. Я не можу підвести хлопців. Ми так довго шукали шляхи підступитися до Болстона!

Тато стояв, чекав на мою відповідь, давав зібратися з думками. За що я була йому вдячна.

– Готова, – видихнула, розправила плечі, і слухняно дивилася, як батько подає знак.