Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 51 розділів

Спочатку:
Глава 1
85 дн. тому
1-1
84 дн. тому
Глава 2
83 дн. тому
2-2
82 дн. тому
Глава 3
81 дн. тому
3-2
79 дн. тому
Глава 4
79 дн. тому
4-2
78 дн. тому
Глава 5
77 дн. тому
5-2
76 дн. тому
Глава 6
75 дн. тому
Глава 7
74 дн. тому
Глава 8
73 дн. тому
Глава 9
71 дн. тому
Глава 10
71 дн. тому
Глава 11
70 дн. тому
Глава 12
70 дн. тому
Дейкер
69 дн. тому
Глава 13
68 дн. тому
13-2
67 дн. тому
14
66 дн. тому
14-2
65 дн. тому
Глава 15
63 дн. тому
Глава 16
63 дн. тому
Глава 17
61 дн. тому
Глава 18
59 дн. тому
18-2
57 дн. тому
Глава 19
55 дн. тому
19-2
52 дн. тому
Глава 20
50 дн. тому
Глава 21
48 дн. тому
21-2
45 дн. тому
Глава 22
43 дн. тому
22-2
41 дн. тому
Глава 23
38 дн. тому
23-2
36 дн. тому
Глава 24
34 дн. тому
24-2
30 дн. тому
Глава 25
28 дн. тому
25-2
26 дн. тому
Глава 26
23 дн. тому
26-2
21 дн. тому
Глава 27
19 дн. тому
27-2
16 дн. тому
Глава 28
14 дн. тому
28-2
12 дн. тому
Глава 29
9 дн. тому
29-2
7 дн. тому
Глава 30
5 дн. тому
30-2
3 дн. тому
Глава 31
1 дн. тому

Не збирається ж він туди заглядати, користуючись сумним становищем нареченої?!

Я поспішила вхопитися за його руку, і Дейкер пригальмував.

– Вже йдете? – поцікавилася.

Наречений пару миттєвостей намагався розгадати мій тон: чи сумую я, чи навпаки, натякаю, що дехто засидівся.

– Я проведу вас до дверей, – піднялася я, вирішивши витлумачити по-своєму паузу, що трохи затягнулася.

У дверях ми ніс до носа зіткнулися з Міллі. Ні, зовсім не в непристойній позі біля замкової щілини, а навпаки.

– Лорд Верміліон бажає вас бачити, пані, пане, – зробила вона кніксен. – Разом із лордом Болстоном.

Хм, батюшка з опікуном Дейкера? Вони ж начебто вже все вирішили. Що їм ще від нас знадобилося? Навряд чи хочуть переконатися, що ми з нареченим один одного не повбивали.

– Давайте я проведу вас, – подала руку Міллі, явно маючи намір звільнити мене від Дейкера.

– Ні-ні, я сам проведу пані Верміліон, – одразу ж відреагував він, не бажаючи випускати мою долоню.Поклав на свою, зігнувши лікоть і притримуючи зверху другою, і повільно, дбайливо повів до сходів на перший поверх.

Доводилося ступати м'яко, обережно, намацуючи туфелькою поверхню підлоги, а після – сходинок. Хоча я могла б пробігти тут із заплющеними очима!

Свого часу обходила все, коли дійсно нічого не бачила і не знала, чи повернеться зір. Друзі підтримували. На відміну від нареченого – не водили за руки, а вчили орієнтуватися самій. Допомагали звуком. Ну і стежили, щоб не впала – у разі чого завжди опинялися на підхваті.

Дейкер же вів не надто вміло, але якось... надійно, чи що. Ніби справді прийняв на себе відповідальність за мене.

Ще б не прийняв! Зрештою, мій батько – генерал королівської армії Басвадесу! Перед ним тремтять сотні солдатів, і вже одному сищикові точно буде непереливки, якщо любима доня скотиться зі сходів під його наглядом.

Батьки... точніше, батько і колишній опікун, чекали на нас у холі. Обернулися обоє. Завжди суворий високий тато, який не втратив слідів колишньої краси. І лорд Болстон, короткий, повненький, ще не дуже старий – по суті, він і Дейкера-но старше всього років на десять-п'ятнадцять.

Опікун, як же! Просто дуже зручно удвох провертати свої брудні справи!

Погляд батька пом'якшав, Анджи Болстона ж розплився слащавою посмішкою.

– Звали, татусю? – запитала я, невпевнено водячи по простору очима.

– Я радий, що ви знайшли спільну мову, – щиро посміхнувся тато, і мені навіть здалося, що його обличчя залишила напруга.

Останнім часом він постарішав, у волоссі додалося сивини. І хоча я не маю цього бачити, серце все одно стислося.

– Що ж, ммм... тоді обговоримо дату весілля? – запропонував Болстон.

А, точно. Потрібно ж дату весілля призначити!

– На жаль, через два дні я змушений буду покинути будинок, справи службові, – одразу промовив батько.

Ну от, навіть на весілля не може затриматися довше. В дитинстві це мене засмучувало, але давно вже звикла. Він завжди був таким. Мабуть, не міг бачити в мені маму, яку любив і втратив.

Зате я ніколи нічого не потребувала.

– Але обов'язково намагатимуся вирватися на церемонію, звісно, – продовжив батько.

– Тоді, може... не відкладатимемо? – раптом запропонував Болстон.

Насилу стримавши здивування, я вдала, що прислухаюся.

Ох, як же не вистачало друзів! Авжеж, вони підглядали у всі щілини, які ми проробили, але я б не відмовилася побачити їхню реакцію!

Втім, і похмуре обличчя Танзи, і спантеличене Раяна, і оманливо-спокійне Бейна уявляла як наяву.

– Так швидко? – розгублено перепитав батько, який явно теж не чекав подібної спритності.

Так, так, це мені на руку швидше наблизитися до цінних паперів Дейкера. А ось їм навіщо знадобилося так поспішати?