Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 51 розділів

Спочатку:
Глава 1
85 дн. тому
1-1
84 дн. тому
Глава 2
83 дн. тому
2-2
82 дн. тому
Глава 3
81 дн. тому
3-2
79 дн. тому
Глава 4
79 дн. тому
4-2
78 дн. тому
Глава 5
77 дн. тому
5-2
76 дн. тому
Глава 6
75 дн. тому
Глава 7
74 дн. тому
Глава 8
73 дн. тому
Глава 9
71 дн. тому
Глава 10
71 дн. тому
Глава 11
70 дн. тому
Глава 12
70 дн. тому
Дейкер
69 дн. тому
Глава 13
68 дн. тому
13-2
67 дн. тому
14
66 дн. тому
14-2
65 дн. тому
Глава 15
63 дн. тому
Глава 16
63 дн. тому
Глава 17
61 дн. тому
Глава 18
59 дн. тому
18-2
57 дн. тому
Глава 19
55 дн. тому
19-2
52 дн. тому
Глава 20
50 дн. тому
Глава 21
48 дн. тому
21-2
45 дн. тому
Глава 22
43 дн. тому
22-2
41 дн. тому
Глава 23
38 дн. тому
23-2
36 дн. тому
Глава 24
34 дн. тому
24-2
30 дн. тому
Глава 25
28 дн. тому
25-2
26 дн. тому
Глава 26
23 дн. тому
26-2
21 дн. тому
Глава 27
19 дн. тому
27-2
16 дн. тому
Глава 28
14 дн. тому
28-2
12 дн. тому
Глава 29
9 дн. тому
29-2
7 дн. тому
Глава 30
5 дн. тому
30-2
3 дн. тому
Глава 31
1 дн. тому

Втім, треба віддати належне, Дейкер досить швидко зрозумів, навіть нечутно «гепнув» себе по лобі і поспішив перепросити:

– Вибачте, Шейлі, якщо мої слова пролунали нетактовно. Обіцяю виправитися і надалі ставитись уважніше до ваших ммм... особливостей. Нумо допоможу вам...

Він повів мене до дивана, з цікавістю роздивляючись.

– У вас блакитні очі, – промовив раптом.

– Дійсно? Я вже й не пам'ятаю, – зітхнула я. – А у вас?

– Самі звичайні, карі, – легко відповів він.

Авжеж, звичайні. Дуже красиві, майже чорні! Магічні.

Дейкер допоміг мені сісти, ковзнувши долонею по талії в надто небезпечній близькості від викриття моєї сукні.

Все ж таки Дейкер маг, і сильний. Ще вчує що.

Здригнувшись, я трохи відсахнулася, і він одразу ж прибрав руку, вірно розцінивши мій жест.

– Вам не потрібно мене боятися, Шейлі, – промовив мирно. – Ваш батько довірив мені захищати вас, і обіцяю, я зроблю все, що в моїх силах, щоб ви нічого не потребували.

– Буду рада відчути себе за вами, як за кам'яною стіною, – посміхнулася я.

Яку завжди можна подолати. Добре, що ми з хлопцями давно підкорили всі навколишні стіни і зовні, і зсередини.

Втім, наречений каверзи в моїх словах не почув, лише м'яко стиснув мою руку.

– То що привело вас зі столиці до наших далеких країв, лорде Адоре? – запропонувала я тему для розмови.

– Для вас Дейкер, чарівна Шейлі, – ну до чого ж гарна усмішка! Добре, що я чари на очі наклала, бо задивилася б, і десять років тренувань не допомогли б!

Майже впевнена, що почула саркастичний пирх з-під дивана.

– І все-таки, лорд Дейкере? Адже ви з дитинства навчалися в столиці, і кар'єра там не в приклад нашому Ведемару...

– Ведемару моє рідне місто, – Дейкер так придушив зітхання, що я майже повірила в його ностальгію! – До того ж, мені тут запропонували одне важливе розслідування.

З боку шафи щось голосно стукнуло.

Дейкер підозріло глянув у той бік, але я навіть не сіпнулася. У, Танза! Взимку ще можна на вітер зіпхнути, але зараз спека, вікна навстіж і ніщо не колихнеться!

– Я... – судомно почала вигадувати, чим його відволікти, і вирішила одразу ж перейти до основної частини угоди: – Не зможу стати вам повноцінною дружиною... адже ви розумієте.

О, так, відволікти мені вдалося. На обличчі Дейкера проявилося явне заперечення з домішком подиву.

Як же все-таки корисно бути сліпою. Думаючи, що їх не бачать, люди дозволяють собі набагато більше емоцій.

– Чому ж, люба Шейлі? – голос не відбивав і частки тих думок, які проступали на обличчі.

– Але... я... Звичайно, я звикла себе обслуговувати, але там, де не можу, мені допомагає Міллі...

Перспектива допомоги служниці в такому інтимному питанні явно не прийшлася дорогому нареченому до смаку. І поки він не почав переконувати мене, що чудово впорається і без Міллі, я кілька разів моргнула.

Побачивши нижню губу, що задрижала, лорд Адор відступився.

– Звісно, я ні до чого не примушуватиму вас, дорога Шейлі. Дам вам час звикнути і… кхм... підготуватися.

– Дякую... – ледь чутно пробурмотіла я.

От і прекрасно. Звикатимемо і готуватимемося до самого розлучення! А там я повідомлю, що ти не виконуєш своїх подружніх обов'язків! Чи це не привід для розірвання шлюбу, який не відбувся?

– У вас же напевно є коханка, – знову пробурмотіла я.

Дейкер чи то закашлявся, чи то крекнув. З-під дивана йому підозріло підтакнув скрип паркету.

– Що ви, люба Шейлі, як я можу брати шлюб, не розірвавши всі інші порочні зв'язки?

І навіть не червоніє, паршивець!

– Ні-ні, – палко запевнила я, – я зовсім не заперечуватиму, навіть навпаки... Якщо вже я не можу дати вам те, що повинна дати повноцінна дружина... то ні в якому разі не обмежуватиму вас!

Ну хіба я не сама чарівність? Втім, судячи з шаленого обличчя нареченого, він ще не відчув всю глибину моєї чарівності.

Бери, доки дають! І радуйся, що на твою свободу не посягають!

– Кхм, ми повернемося до цього питання пізніше, – з'їхав наречений, все ж таки взявши себе в руки. – А зараз нумо поговоримо про щось приємніше.

– Розкажіть про розслідування, заради якого ви залишили столицю, – покірно погодилася я перевести тему.

– Це... дуже давня справа, – не надто охоче прийняв і нову тему наречений. – Схоже, один... ммм... злочинець, якого вважали загиблим, виявився цілком живим.

У шафі знову стукнуло.

– Та що ви? – злякалася я.

– Що це? – насторожився Дейкер.

– Привиди, – і оком не моргнувши видала я.

– Невже? – здивувався наречений.

– Бродять тут... невпокійні душі. Чекають, коли упокоять! – я дуже намагалася не крикнути у бік шафи, хто виявиться упокоєний, якщо не заспокоїться особисто.

– Потрібно буде викликати некроманта, – по-господарськи підійшов до справи Дейкер. Свій маєток не відбудував, а за мій береться!

– Викликали, – скорботно озвалася я. – Не допомогло.

Один із них, некромантів, якраз сидить за потайними дверима. На відміну від дружків – дуже тихо та пристойно!

– Розберемося, – Дейкер почав вставати у напрямку шафи.