Одруження наосліп
Зміст книги: 70 розділів
– Ану киш! – прикрикнула я на хлопців, які не хотіли покидати мою вітальню.
Танза замість потаємного виходу кинувся до шафи. Раян навіщось пірнув під диван, забившись подалі до стіни.
І лише Бейн сумлінно сховався за розсувною панеллю, залишивши собі невелику щілинку для підгляду.
Знав би недолугий наречений, що за його першою зустріччю з нареченою спостерігатимуть стільки сторонніх очей!
Поки я одягала сукню і зачісувала довге світло-каштанове волосся, Міллі стійко тримала оборону на вході.
– Ще секундочку! – відчинивши на мить двері, в черговий раз промовила в щілинку.
– Все гаразд? – пролунав ввічливий голос Дейкера.
– Будеш тут гаразд, коли за тебе заміж виходиш, – буркнув Танза зі свого укриття, щоб почули тільки ми.
– Так-так, ще хвилиночку, будь ласка! – одночасно з ним Міллі поспішила заспокоїти нареченого.
– Танза, ти теж хочеш за нього заміж? – з-під дивана хрюкнув Раян.
– Ммм... може, потрібна моя допомога? – запропонував наречений. Угу, альтруїст гоблінський!
– Ні-ні, що ви, пані роздягнена! Абсолютно, повністю роздягнена!
За дверима настала спантеличена тиша, і я лякнула подругу лютим поглядом. Щоб не перегинала.
– Міллі, ти його віднадити хочеш, чи навпаки, залучити? – хмикнув Раян.
– Наступного разу скажу, що ви втрьох роздягнені, – фиркнула йому тихо та, ведучи боротьбу з півнем у моїй зачісці.
– Це чому ж утрьох? – обурено прошепотів Бейн.
– Тобто, – пролунало з коридору, – мені почекати ще годинку?
Наречений жартує? Чи злиться?
– Головне, що не деньок! – радісно крикнула Міллі, дивлячись, як я підвертаю штанини костюма під спідницею, щоб не бентежити нареченого. Рукави кофти закривалися рукавами сукні, але їх теж варто було виправити.
Взагалі, було б цікаво постати перед Дейкером страхолюдиною та подивитися на першу реакцію. Але все ж таки мені потрібне укладання шлюбного союзу, а не його скасування. Тому ризикувати не стала.
– Може, йому там і постелити? – пирхнула я.
– Краще одразу за порогом, – буркнув з шафи Танза.
– Що? – долинуло з коридору. От вухастий!
– Принести вам матрац? – голосно передала мої побажання Міллі. За що одразу ж отримала два схвальні погляди від хлопців і один докірливий від мене.
– Моя наречена все ще роздягнена? – дивним вкрадливим тоном поцікавився Дейкер.
– Фі, пане, як не соромно! – крикнула Міллі, дивлячись, як я підфарбовую вії.
По суті, це мала робити вона, звісно. Але так швидше.
Пан кашлянув. Вже не знаю, чи від сорому, чи уявив, що з ним зробить мій батько, почувши подібні промови.
– Мені – ні, – озвався цей... цей... – Я цілком одягнений.
– Велике досягнення! – знову встряв Бейн з-за панелі.
– Готово, – тихо кивнула я, востаннє оглядаючи себе.
– Пані готова вас прийняти! – обрадувала Міллі нареченого, прочинивши двері.
Цього разу тиша у відповідь здавалася не тільки спантеличеною, але ще й заінтригованою.
– Ш-ш-ш! – пролунало з-під дивана. У цьому шипінні від Раяна складно було розрізнити моє ім'я, але я все ж таки розрізнила. Розгорнулася. І виявила голем, який зовсім забулася приховати.
– Ох! – вигукнула.
– Ой! – Міллі зачинили двері прямо перед носом нареченого, ледь не обрушивши стулку на цей самий ніс. – Вибачте, ще секундочку!
Метнувшись до крісла, я нашвидкуруч розвіяла голем.
– Що відбувається? – з підозрою запитав Дейкер. Так, треба закінчувати битву з інтер'єром, інакше війну з ворогами програю, так і не розпочавши.
– Перша зустріч з нареченим, пані дуже хвилюється, – мило посміхаючись, прощебетала Міллі, знову прочинивши двері.
– Вже можна? – з побоюванням спитав Дейкер, не поспішаючи підставляти фізіономію під черговий удар.
Мерзотник же, а на диво галантний з Міллі. Адже міг почати грубити прислузі, вимагати впустити його негайно. А він тут... заслужив очко у свою скарбничку. Зізнатися, не такого я чекала від запеклого негідника.
Цікавий із нього вийде суперник.
Я про всяк випадок торкнулася перенісся, пустивши легке заклинання на очі, щоб випадковий сфокусований погляд не видав мене. І кивнула служниці.
– Заходьте, лорде Адоре, – зробила кніксен дівчина, як ні в чому не бувало відчиняючи двері.
Ні, ну чого ж цей Дейкер Адор виріс таким вродливим-то? Ну гад гадом же, де справедливість?
Він трохи зупинився, брова з подивом, цілком радісним, ковзнула вгору.
Що, очікував побачити опудало? Ну вибач, не пощастило.
Втім, схоже, Дейкер вирішив, що дуже навіть пощастило. Як би йому не начхати було на майбутню дружину, а все-таки опудало поруч бачити не хотілося.
Нічого, любий, я тобі ще забезпечу те саме опудало.
А поки лише підвелася, сором'язливо посміхаючись. Простягла руку вперед, незряче водячи очима по простору.
– Дякую, Міллі, – кивнув Дейкер служниці з натяком, і та, вклонившись, залишила нас.
Але не сумніваюся, що теж припала до замкової щілини з того боку дверей.
– Радий побачити вас через стільки років, чарівна Шейлі, – Дейкер наблизився, торкнувшись моєї руки.
М'яко, між іншим. Зовсім не гидко. Правду кажуть, чарівним негідникам набагато простіше жити на цьому світі! І провертати свої мерзенні справи.
– Не можу відповісти тим самим, – зніяковіло посміхнулася я, із задоволенням спостерігаючи, як на його обличчі відбивається найщиріше здивування.
Дівчата, зі святом!
Друзі, не забувайте додавати книгу в бібліотеку та лайкати, це дуже важливо для авторів! Будемо неймовірно раді вашим коментарям!
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація