Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Одруження наосліп

Зміст книги: 51 розділів

Спочатку:
Глава 1
84 дн. тому
1-1
83 дн. тому
Глава 2
82 дн. тому
2-2
81 дн. тому
Глава 3
80 дн. тому
3-2
78 дн. тому
Глава 4
78 дн. тому
4-2
77 дн. тому
Глава 5
76 дн. тому
5-2
75 дн. тому
Глава 6
74 дн. тому
Глава 7
73 дн. тому
Глава 8
72 дн. тому
Глава 9
70 дн. тому
Глава 10
70 дн. тому
Глава 11
69 дн. тому
Глава 12
69 дн. тому
Дейкер
68 дн. тому
Глава 13
67 дн. тому
13-2
66 дн. тому
14
65 дн. тому
14-2
64 дн. тому
Глава 15
62 дн. тому
Глава 16
62 дн. тому
Глава 17
60 дн. тому
Глава 18
58 дн. тому
18-2
56 дн. тому
Глава 19
54 дн. тому
19-2
51 дн. тому
Глава 20
49 дн. тому
Глава 21
47 дн. тому
21-2
44 дн. тому
Глава 22
42 дн. тому
22-2
40 дн. тому
Глава 23
37 дн. тому
23-2
35 дн. тому
Глава 24
33 дн. тому
24-2
29 дн. тому
Глава 25
27 дн. тому
25-2
25 дн. тому
Глава 26
22 дн. тому
26-2
20 дн. тому
Глава 27
18 дн. тому
27-2
15 дн. тому
Глава 28
13 дн. тому
28-2
11 дн. тому
Глава 29
8 дн. тому
29-2
6 дн. тому
Глава 30
4 дн. тому
30-2
2 дн. тому
Глава 31
0 дн. тому

Зверху начебто нічого. Шевелюра густа, темна, але ракурс – не роздивишся!

Окрім нього та тата, за столом сидів колишній опікун Дейкера, з яким вони провертали свої справи. Лорд Анджи Болстон. Переглядав папери, щось у них вивчаючи. Це наш весільний контракт, чи що? Ого!

– У Шейлі своя крамниця, де вона продає власноручно зв'язані речі, – говорив батько, продовжуючи розпочату без нас розмову. – Що б не трапилося, ця крамниця має залишитися у її віданні. Це єдина віддушина бідолахи.

Видихнувши, батько наче через силу додав:

– Речі, звісно, такі собі, але ж дівчина сліпа. Можливо, саме тому їх так добре купують.

Дуже навіть непогані речі! Враховуючи, що в'яже їх мій голем.

– Не здумайте їй нічого сказати, – додав тато суворо. – Нехай вірить, що в неї виходить надзвичайно.

У такі моменти мені ставало майже соромно за давній обман. Адже тоді, в тринадцять, я дійсно на якийсь час засліпила і не знала, чи зможу повернути зір.

А потім все так закрутилося...

– А що ж, – подав голос Дейкер. Приємний такий баритон... якщо не знати, хто володар! – Жодної надії на прозріння?

Хоче впевнитись? Жодної, жодної, можеш не застосовувати цей співчутливий тон!

– На жаль, – важко зітхнув батько. – Я запрошував найкращих фахівців. Вони зробили все, що в їхніх силах. Магічні розлади, знаєте, непередбачувані. Лікарі лише розводять руками.

Тато теж розвів своїми, і мені захотілося притулитися до нього. Адже справді найкращих знайшов! Адже справді повернули мені можливість бачити!

Може, тоді, десять років тому, варто було чесно йому розповісти? На жаль, його не було вдома, коли все сталося. А потім ми з Танзою, Бейном та Раяном вже ухвалили рішення.

Не витримавши, я спустилася по виступаючих цеглинках до невеликої ніші, за якою висів гобелен у стіні кабінету, рясно присмачений звукоізоляційними чарами. Щоби нас випадково не підслухали.

Друзі спустилися слідом, набившись у вузькій ніші, як оселедці в банці з лави мадам Чурі, і бодали один одного лобами, намагаючись зазирнути в другий отвір. Перший окупувала я.

– Кандець, що ж це він такий красень? – невдоволено пробурчала.

Якось уявлявся лиходій з довгим носом і товстим пузом, під стать його опікуну лорду Болстону. А Дейкер виявився високим та підтягнутим. Вилиці різкі, а очі – веселі.

– Прямо майже як наш Танза, – підколола я друга, на якого заглядалися всі дівчата.

– Це ти мене зараз образила? – підняв брову той, склавши руки на грудях.

За що й поплатився: оглядовий отвір одразу зайняв Раян.

– Це вона так намагається виправдати власне рішення, – пробурчав, вдивляючись у те, що відбувалося за гобеленом.

Бейн, подумавши, піднявся назад по стіні ніш і вмостився нагорі, мало не торкаючись головою стелі низького ходу.

Витяг з кишені гомілкову кістку, і почав підкидати та ловити, для заспокоєння. Це зараз вона була маленькою, але в разі небезпеки перетворювалася на цілком собі здорову костомаху, якою можна було й забити невдачливого кривдника.

– Який сенс йому одружуватися з тобою, Шейлі? – пролунало флегматичне зверху під мірний стукіт кістки об долоню.

– От-от! – одразу підтримав Танза. – Він щось задумав і винюхує!

Ну... дуже гарне питання. Сама не перестаю собі його ставити. Але, щоб не підкріплювати тривогу друзів, лише знизала плечима:

– Гроші? Батько досить багатий.

– Наче вони не багаті, – хмикнув Раян. – Сама знаєш, які у Болстона обороти!

– Такі багаті, що за десять років навіть маєток Дейкера не відбудували, – заперечила я.

– Не відбудували, бо шахти на ділянці накопали, – пробурчав Танза.

– Маєток, знову ж таки! – думка здалася мені слушною. – Дейкер хоче жити ближче до своїх земель.

– Або заграбастати твої, – спокійно вставив зверху Бейн.

– Нехай губу закатає! – пирхнула я. – Це вони мені всі свої віддадуть.

У відповідь друзі напружено промовчали.

– І взагалі, ви хіба не згодні, що я завидна наречена? Сліпа, лагідна, сиджу, в'яжу, нікого не чіпаю...

Хлопці зовсім непристойно заіржали.

– Завидна, завидна, – запевнив Танза.

– Якщо не знати, чим ночами займаєшся, – підтакнув Раян.

– А він і не взнає, – запально озвалася я.

– Ай! – Раян сердито глянув угору, потираючи тім'ячко, по якому припав удар упущеною гомілковою кісткою.

Бейн знизав плечима, одночасно розводячи долоні – впала, мовляв.

Втім, легкий рух – і кістка знову в руках.

– У, некромантище, – незлобно буркнув Раян, який давно звик до витівок друга.

– Кандець, Шейлі, бігом! Вони до тебе йдуть! – раптом стрепенувся Танза.

Справді, захопившись суперечками, ми мало не проґавили момент, коли чоловіки піднялися з-за столу, залишивши свої автографи на документах, і попрямували до виходу.

– А якщо й дійсно справа в твоєму маєтку? – стривожено промовив Раян, вичленувавши головне.

– Свій маєток я йому не віддам, хай не сподівається, – прошипіла я крізь зуби, піднімаючись по цеглинах вгору. І там майже по-пластунськи пробираючись до більш прохідної частини потайного ходу.

– Шейлі, вони надто небезпечні супротивники, – спробував напоумити Танза, пихкаючи поруч. – Забула, що зробили з нашим слідчим?

– Отже, треба викрити їх першими.