Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Драч Марія
Навчи мене кохати

Зміст книги: 40 розділів

Спочатку:
Розділ 1.
114 дн. тому
Розділ 2.
114 дн. тому
Розділ 3.
114 дн. тому
Розділ 4.
114 дн. тому
Розділ 5.
114 дн. тому
Розділ 6.
114 дн. тому
Розділ 7.
114 дн. тому
Розділ 8.
114 дн. тому
Розділ 9.
114 дн. тому
Розділ 10.
114 дн. тому
Розділ 11.
113 дн. тому
Розділ 12.
113 дн. тому
Розділ 13.
113 дн. тому
Розділ 14.
113 дн. тому
Розділ 15.
113 дн. тому
Розділ 16.
113 дн. тому
Розділ 17.
113 дн. тому
Розділ 18.
113 дн. тому
Розділ 19.
113 дн. тому
Розділ 20.
113 дн. тому
Розділ 21.
113 дн. тому
Розділ 22.
113 дн. тому
Розділ 23.
113 дн. тому
Розділ 24.
113 дн. тому
Розділ 25.
113 дн. тому
Розділ 26.
113 дн. тому
Розділ 27.
113 дн. тому
Розділ 28.
113 дн. тому
Розділ 29.
113 дн. тому
Розділ 30.
113 дн. тому
Розділ 31.
113 дн. тому
Розділ 32.
113 дн. тому
Розділ 33.
113 дн. тому
Розділ 34.
113 дн. тому
Розділ 35.
113 дн. тому
Розділ 36.
113 дн. тому
Розділ 37.
113 дн. тому
Розділ 38.
113 дн. тому
Розділ 39.
113 дн. тому
Розділ 40.
113 дн. тому

— Подивись на мене, — хрещена декілька разів міцно вдарила мене долонею по щоках, потім протягнула мені пластикову пляшку з мінералкою.

Її холод обпік кінчики моїх пальців, але я все одно вчепилась у ребристий пластик з такою силою, що вода миттю виплеснулась на джинси.

— Дані, подивись на мене, — хрещена взяла мене за підборіддя, закликаючи повернути голову у її бік.

Я повернула, але зовсім нічого не побачила. Все пливло перед очима, розповзалося різнокольоровими ляпками. Голова паморочилась і мені здавалося, що Земля раптом зупинила своє обертання, вирішивши, що вона маятник і почала на невидимій нитці Всесвіту розгойдуватися зі сторони в сторону.

Але це суперечило всім відомим людству законам фізики. Я знала, що сиджу на задньому сидінні седану, який належав хрещеній. Знала, що зараз вечері і прогноз погоди, який я почула сьогодні вранці — справдився — випав перший сніг. Ближче до ночі обіцяли справжню завірюху.

— Попий-попий, — хрещена постукала нігтями по пластику пляшки.

Коли зовнішній світ почав потроху набувати колишні чіткі контури у моїх очах, я зробила один величезний ковток. Холодна вода начебто обпекла гортань і холодною змією проникла у шлунок. Я невчасно зробила вдих і подавившись киснем, почала кашляти.

— Дані, а тепер ще раз подивись на мене, — знову звернулась до мене хрещена, забравши пляшку.

Я часто закліпала очима і все ж таки змусила свої шийні хребці знову почати нормально працювати. Повернувшись до хрещеної обличчям, я зустрілась із нею поглядом. Її великі блакитні очі з густими і від природи завитими угору віями з глибоким співчуттям і печалю дивилися на мене.

Здається, я лише зараз помітила, що рідне й любиме обличчя вже давно припинило бути молодим і гладеньким. Хрещена нещодавно відсвяткувала свій ювілей — п’ятдесят років. Доглянута, висока і струнка, вона в цю мить мені здалась набагато старшою за свій вік. Зморшки навколо очей і рота начебто стали глибшими, ніж їм ще було потрібно. Я раптом подумала про погане освітлення у салоні, навмисно відганяючи від себе справжню причину таких різких жахливих змін.

— Ти повинна бути сильною, дівчинко. Чуєш мене? — хрещена залишила пляшку у спеціальному підскляннику і опустила обидві руки мені на плечі.

Я тремтіла. Але до цього моменту про це навіть не підозрювала, що дивно, тому що тремтіння були сильним. Подивившись на свої коліна, я зі здивуванням помітила, як вони раз у декілька секунд підстрибували, наче мої ноги хотіли кинутись танцювати.

«Нерви», — подумала я про себе.

 Потім погорюєш. Потім, моя дівчинко. Зараз неможна. Чуєш?

Так, я чула хрещену, але майже нічого не розуміла з того, що вона зараз марно намагалась донести до мого розбитого горем і шоком розуму.

Ще вчора я була в Лондоні і ніяк не могла дочекатися початку посадки на свій рейс. Я півроку слухала курс лекцій, присвячений англійській літературі 19-20 століть. Потім я повинна була повернутися додому і продовжити навчання в університеті на кафедрі зарубіжної літератури.

Тато наполягав, щоб я зробила вибір на користь навчання у Лондоні. Наше матеріальне становище вільно могло дозволити мені отримати якісну освіту закордоном. Але я твердо відмовилась, тому що боялась розлучатися з батьком на такий тривалий термін.

У нього було хворе серце. А роботою тато жив двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень. Він насилу міг виокремити час, щоб зустрітися зі своїм кардіологом. Ковтав таблетки і все жартував, що так просто від нього ніхто не здихається.

Врешті-решт, ми дійшли компромісу, що я здобуду освіту у рідному місті, а потім, у майбутньому, неодмінно вирушу до Лондону.

Мій страх за батька був продиктований гірким досвідом, перенесеним у дванадцятирічному віці. Саме тоді не стало нашої мами. У неї виявили саркому Юїнга. Вистачило трохи більше року, щоб хвороба забрала її у нас. Ліки, процедури, хіміотерапії — нічого не допомогло. Все трапилось раптово. І той рік для мене стиснувся в одну добу, настільки стрімко погіршувався мамин стан.

Багато деталей мій мозок турботливо поглинув і сховав так глибоко у свідомості, що я мало що пам’ятала. Залишився тільки цей примарний, досі моментами нестерпний слід нелюдського страху. Я раптом залишилась без мами і гадки не мала, як далі житиму без неї.

Розуміючи, що будь-яке життя невічне, я вирішила, що хочу якомога більше часу бути поруч із батьком. Ще три роки тому він постійно знаходився у відрядженнях. Як людина, яка створила і очолила власну авіакомпанію, він також володів аеропортом. Окрім цього тато інвестував у закордонні аерокосмічні компанії, що спеціалізуються на розробках двигунів та інших систем доставки вантажу і людей у космос. Тому ділові поїздки були невід’ємною частиною його життя. І лише нещодавно тато дозволив собі трохи збавити навантаження, поставивши своїх людей на ті об’єкти, які особисто не міг відвідувати хоча б раз на декілька місяців.

— Ти зараз повинна думати про себе. Чуєш? — хрещена легенько тряхнула мене, намагаючись привернути мою увагу.

Я кивнула і опустила долоні на коліна, втиснувши пальці в кісточки, закликаючи тремтіння в ногах нарешті схаменутися.

— Аристарха вбили. Продажні лікарі стверджують, що винна серцева недостатність. В морзі теж саме кажуть. Це дуже зручно, враховуючи, що Аристарх був з хворим серцем. Всі про це знають. Але я не вірю жодному їх слову. Він був у повному порядку, коли я його відвідувала. Його стовідсотково чимось отруїли. Я спробую домогтися повторного дослідження тіла. Але зараз це вже все неважливо, Дані. Важливо тільки те, що тебе потрібно сховати. Розумієш?

Я знову кивнула, але досі дуже слабко розуміла те, про що мені казала хрещена. Сьогодні я повинна була зустрітися з татом, а натомість не змогла побачити навіть його тіла.

Хрещена приїхала додому і забрала мене, як тільки дізналась, що тато помер у лікарні.

— Дані, зараз почнеться справжнє полювання за бізнесом Аристарха. Як тільки відчули, що він вже не у колишній формі, почали діяти. У наших реаліях оговтатися не встигнеш, як усе заберуть. Заберуть, а непотрібних людей приберуть. У нашому випадку, непотрібна — ти.

— Що… Що мені тепер робити? — шок стиснув голосові зв’язки, тому мій голос прозвучав тихо і сипло.

Хрещена знову передала мені пляшку з водою. Цього разу я нічого не пролила і зробила декілька жадібних ковтків.

— Я розмірковувала над тим, щоб відправити тебе назад до Лондону. Але зрозумій, ті люди, які вирішили відібрати майно Аристарха де завгодно можуть тебе знайти. Тебе потрібно сховати так, щоб ніхто навіть сіпнутися у твій бік не захотів.

— І як саме це можна зробити?

У скронях почало боліти, але я з останніх сил змусила себе хоча б на декілька хвилин заспокоїтися і послухати, що мені каже хрещена.

— Сонечко, є один варіант, але… Я не знаю. Це все одно, що власноруч заштовхати тебе у пащу голодного лева, — хрещена похитала головою і стомлено помасажувала повіки.

— Який?

— Дані, я не зможу тебе у себе прихистити. Зрозумій мене правильно, я не можу ризикувати ані дітьми, ані моєю маленькою онукою.

— Я… Розумію. Справді.

Вся інформація, яку я почула, поступово почала просочуватися у мій мозок. Якщо мого батька дійсно вбили, то і мене захотять прибрати. А це означало лише те, що зараз я була, наче бомба уповільненої дії для всіх оточуючих. Спробують розібратися зі мною, неодмінно захоплять і тих, хто стоятиме поруч.

— Є тільки одна людна, яка володіє достатнім авторитетом і впливом, щоб узяти тебе під свій захист. Я з ним тільки одного разу перетиналась по роботі. Він тут рідко з’являється, здебільшого займається бізнесом у Європі та Штатах. Але і тут його багато хто поважає. Ще б пак! Леон володіє колосальним статком! Проте, це неважливо… Він знайомий з твоїм батьком. Не друзі, але спонсорували разом один проект. Гадаю, якщо ти назвеш своє прізвище він погодиться тебе хоча б вислухати.

— Але що я повинна йому сказати? — я спробувала стерти пальцями сльози, але все марно, вони занадто швидко наринули і не збиралися припинятися.

— Дівчинко моя, слухай дуже уважно, — хрещена стиснула одну мою зовсім холодну долоню обома руками. — Златопольський Лев Євгенійович дуже впливова людина з дуже складним характером. Він жорстокий і безкомпромісний. Його багато хто боїться. Але якщо він чимось дуже зацікавлений, то на нього сміливо можна покластися. А цікавлять його тільки гроші й вигідні йому проекти. Чим швидше ти з ним зустрінешся, тим більша ймовірність, що тобі буде що йому запропонувати. Настільки швидко розідрати труд всього життя твого батька не встигнуть.

— Але я… Я не знаю, де мешкає ця людина. І не впевнена, що впораюсь.

— Дані, у тебе немає іншого виходу. Ти повинна впоратися, чуєш мене? Я розумію, що це може прозвучати жахливо дурнувато і дивно, але, якби Златопольський погодився укласти з тобою шлюб. Фіктивний. Просто погодився дати тобі своє прізвище і на деякий час сховати під своїм крилом, це було б просто чудово. Як тільки вся ця історія вирішиться, ви могли б оформити розлучення. Златопольський узяв би собі у якості сплати за надану послугу щось з активів твого батька. А ти залишилась би цілою і змогла б почати життя спочатку.

Цього разу я вже дуже уважно слухала хрещену, намагаючись не упустити жодної деталі. Але те, що я почула теж ніяк не бажало вкладатися в моїй голові.

— Я не впевнена, що ця людина погодиться на таку угоду. Я взагалі не впевнена, що хоча б хтось на таке погодиться. Занадто ризиковано.

— Аристарх був не останньою людиною. Златопольський не відмовиться від вигідного шматка, враховуючи, що він цей шмат не вирощував. У нього будуть усі законні підстави успадкувати величезний шмат, якщо ти станеш його дружиною. Просись, Дані. Благай його і не здавайся. Тому що, окрім Златопольського тобі тут ніхто не зможе допомогти. Дані, це єдиний вихід. Я знайду адресу його резиденції.

Наступного дня автівка таксі висадила мене майже в двох кілометрах від резиденції пана Златопольського. Я не змогла нічого з’їсти на сніданок. Ігноруючи знесилення, я йшла довгою прямою стежкою, що вела до будинку єдиної людини, яка, за словами хрещеної, могла мене врятувати.

Сніг продовжував притрушувати землю. Певно рано-вранці тут працювали снігоприбиральні машини, але стежка з кожною новою хвилиною все більше й більше ховалась під білим щільним шаром снігу.

Коли стежка обірвалась, я опинилась біля високого металевого паркану, що знаходилось за ним — мені було невідомо.

— Стояти, — пролунав наказ.

З пункту охорони до мене поквапився вийти високий чоловік. Він окинув мою зіщулену тремтячу фігуру швидким вивчаючим поглядом.

— Хто?

— Яхонтова Даніела Аристархівна.

— Призначено? — почула я наступне коротке запитання.

— Ні. Я… Я… Розумієте…

Безсонна ніч, змучені постійною напругою і горем нерви, заважали мені зібратися з думками. Язик заплітався, а слова плуталися. Крижаними пальцями я дістала зі своєї сумочки паспорт і розгорнувши його, показала охоронцю.

— Ось. Це я. Мій батько співпрацював з паном Златопольським. Мені дуже потрібна його допомога.

Чоловік забрав мій паспорт, погортав усі сторінки, але повертати не квапився. Він зв’язався з кимось за допомогою бездротового навушника, назвав комусь моє ім’я.

— Відмовлено, — охоронець повернув мені паспорт і піднявши комір на своєму чорному пуховику, попрямував назад до себе.

— Заждіть! — я кинулась до чоловіка.

Він різко розвернувся і одним точним рухом заломив мені за спину руку. Ту, в якій я тримала онімілими від холоду пальцями розгорнутий паспорт.

— Це приватна територія, — сухо промовив охоронець. — У зустрічі відмовлено.

Він відпустив мене. Рука миттю спалахнула гарячим болем. Хватка виявилась залізною. Я ані секунди не сумнівалась у тому, що, якби цей здоровань захотів мені зламати руку, він з легкістю зробив це.

Сховавши паспорт назад у сумку, я поквапилась вдягнути рукавиці. Холод кусав щоки і намагався проникнути під куртку. Затягнувши щільніше вузол шарфу, я намагалась привести думки до ладу.

«Просись, Дані», — почула я десь вглибині своєї свідомості голос хрещеної.

Минуло не більше п’яти хвилин, коли я помітила, як величезні масивні ворота повільно розкрили свою пащу, випускаючи назовні одну, другу і третю автівку. Всі три чорні й суцільно тоновані. Першим виїхав джип, за ним — седан преміум-класу. Навіть мій батько міг би такій позаздрити. Всю цю процесію замикав мікроавтобус.

Коли хрещена казала, що Златопольський дуже впливова людина, вона ані трохи не перебільшувала. Не кожен собі може дозволити такий супровід. Та й не кожному він потрібен.

Як тільки кортеж виїхав за межі резиденції, паща воріт безшумно і автоматично зачинилась. Я спостерігала за всім цим і, здається, майже не дихала. Через декілька хвилин колонна зникла, забравши мій єдиний шанс на порятунок.

«Просись, Дані», — знову я почула у своїй голові голос хрещеної.

Я розуміла, що у мене був не дуже великий вибір: або померти, або спробувати вижити. Звісно, я обирала друге. Тому вперто вирішила дочекатися, коли кортеж знову повернеться до «пащі» резиденції. І коли це трапиться, я залізу на автівку, кинусь під колеса, але зроблю все, щоб мене погодилися вислухати. Хоча б через опущене скло автомобіля.