Раді Вас бачити!

========== 49 ==========

Усі слова застрягли в горлі. Я, здається, навіть дихати перестала, поки Ванзель повертався до мене обличчям.

Легше не стало, коли я змогла подивитися в його очі. Серце немов поринуло кудись униз і з шаленою швидкістю почало розривати мою грудну клітку від сильних ударів.

Не думала, що в нашу першу зустріч, після всього, що сталося, буду відчувати подібні почуття. Я немов уперше побачила його. І те, що я зараз відчуваю, побачивши Ванзеля, мене лякає. І тепер я можу сказати на всі сто відсотків, що магія шлюбного татуювання більше не туманить мій розум і почуття. Тому що я, чорт забирай, щось відчуваю до Ванзеля. І ці почуття сильніші, ніж я гадала раніше. І мені хочеться вдарити себе за те, що в голову всього на коротку мить, але все ж приходять думки, що мені було набагато спокійніше, коли Ванзель був у стазисі.

Ванзель дивиться мені в очі точно так само довго і пильно. Погляду свого не відводить, навіть розгледіти мене з ніг до голови спроби не робить. Він дивиться так, ніби хоче сказати те, про що зараз мовчить.

Наші безуспішні роздивляння перериває Фантарілель.

- Ванзель! Друже! - Фаль стрімко скорочує відстань і стрімко обіймає Ванзеля.

- Як же я радий, друже, бачити тебе в доброму здоров'ї! - від щирого серця вимовляє Фаль. Ванзель у відповідь обіймає друга і цього разу дозволяє собі оглянути мене з ніг до голови.

- Ні... Нінель... - Ванзель ніби горло прочищає і не одразу виходить у нього вимовити моє ім'я. А я розумію, як сильно скучила за його голосом. Як хочеться почути це його "миша". Я навіть не уявляла, що зможу відчувати таке до Ванзеля.

Ванзель повільно йде в мій бік, і з кожним його кроком до мене я немов забуваю, як дихати. І різким поривом він притискає мене до себе, вибиваючи скупчене повітря з моїх грудей. Потім руки хлопця міцно обвивають мою талію і ще сильніше стискають. Я й сама не помічаю, як міцно обіймаю його у відповідь і з неусвідомленим бажанням притискаюся до нього.

- Мишка, це й справді ти... - вдихаючи запах мого волосся, шепоче Ванзель, і я лише на мить дозволяю собі розслабитися в його обіймах, як відчуваю, що атмосфера в кімнаті падає різко й моментально. Сильний порив холодного вітру відкидає від мене Ванзеля, і я знаю, хто стоїть у мене за спиною.

- Як смієш ти торкатися Її Величності імператриці? - я відчуваю коливання магічної енергії, Антель злий, але на його обличчі жодної емоції не видно, як завжди, ця холодна стихія, яку я відчуваю, як власну, зараз напружена і загрожує вибухнути, завдавши Ванзелю вже непоправної шкоди. Я швидко оговтуюсь, адже зволікати зараз не можна.

- Ванзель мій друг! Хіба я не можу обійняти друга після такої довгої розлуки? Я не думала, що мені потрібно буде питати дозволу в тебе, щоб, обійнявшись, просто порадіти зустрічі! - замість холодного погляду імператору повертаю йому свій розлючений. Антель на мою репліку нічого не відповідає, просто холодно дивиться мені в очі.

Наше напружене мовчання перериває стукіт у двері, і з'являється вартовий.

- Я прошу вибачення, Ваші Величності, але імператрицю чекає на огляд лікар, - не дивлячись на нас, вимовляє молодий хлопчина, так навіть і не скажеш, що він може відчувати якусь ніяковість за те, що прийшов у такий невдалий для нас момент.

- Іди! - холодно каже мені імператор, не зводячи з мене своїх холодних очей. А я не можу не послухатися, і не тому, що не хочу йому перечити, а тому що знаю, що це потрібно мені самій. Потрібно думати зараз не про себе і свої почуття. У мене під серцем перебуває те, заради чого хочеться жити і робити все, що від мене залежить, щоб малюк виріс здоровим і щасливим.

Я мовчки покидаю кабінет чоловіка і поспішаю до лікаря, Фаль слідує за мною.

Огляд відбувається швидко, лікар читає аури і запевняє, що зі мною та малюком усе добре. Ще б пак, з такими генами і родоводом, якби щось не так, це було б дивно.

Пізніше ми з Фалем залишилися самі. Мене знову потягнуло в альтанку в імперському саду.

Я надто довго мовчала і Фаль знову не витримав.

- Нінель? - я відволіклася від розглядання клумб квітів і запитально подивилася на Фаля.

- Ти ж щось відчуваєш до Ванзеля? Я маю рацію? - визнати очевидне відкрито перед Фалем не вистачає духу, і я, як і раніше, мовчу.

- Ти можеш не відповідати! Я знаю, що це так. Я більше двох років спостерігав як між вами іскри виблискували, ця ваша безглузда боротьба мене деколи вельми веселила. І я бачив, як мій друг поступово в тебе закохувався... ох і сказився він, коли зрозумів, що справді покохав тебе, до того ж іще ту, сіру мишу... не знаю, що коїлося в твоїй голові, але ти поводилася з ним зовсім по-іншому, коли ще не активізувалося це ваше шлюбне татуювання з імператором.

- Що ти хочеш зараз від мене почути, Фаль?

- Нічого того, що повинен почути не я, а Ванзель, а ось, до речі, і він. Я вас залишу ненадовго, тут одна гарна руда леді погрожувала пригостити мене смачними пирогами, це подружка твоєї прислуги Аріель, до речі, - посміхнувся Фаль і швидко зник. До того моменту Ванзель уже присів навпроти мене.

- Здрастуй, Ванзелю! - починаю я розмову першою, бо не хочеться ніяково мовчати.

- Ну вітаю, Ваша Величність! - Ванзель вклонився мені, як годиться віддавати данину поваги перед вінценосною особою.

- Не треба, будь ласка! - не хотілося б, щоб і Ванзель поводився зі мною як прислуга.

- Як скажеш... - знову зніяковіле мовчання, - Отже, ось до чого призводить шлюб із крижаним імператором, ти сама перетворилася на крижинку.

- У чому ти зараз мене звинувачуєш? Ти ж знаєш, у мене не було вибору!

- Вибач, просто я не очікував, що побачу тебе такою!

- Якою такою?

- Красивою, чарівною... холодною, далекою... і вже чужою... для мене... - щиро видав він.

- Тобі було приємніше бачити мене в личині потворної, безрідної сірої миші, як ти казав тоді? - згадавши це, насупилася я.

- Тоді б я міг зробити все, щоб ти була зі мною! Зараз же в мене не вистачить сил, щоб змагатися з імператором.

- О, Боги, - мої щоки спалахнули, і я навіть затулила їх руками, - Що ти кажеш, Ванзелю?

- Що я кохаю тебе! - я навіть не знаю, як реагувати на ці слова, але те, що вони мені приємні - це однозначно.

- Нінель! - Ванзель різко піднявся і, потягнувши мене за руку, м'яко наблизив до себе, я навіть не знаю, чому не заперечила такій відкритій ніжності, адже Ванзель притиснув мене до себе, і для Імператриці таке недозволено, втім, як і для будь-якої заміжньої жінки.

Просто я сама не розумію, що відчуваю до Ванзеля. Я розгублена. Антеля я кохаю, а ось що відчуваю до Ванзеля, зрозуміти не можу. Я можу сказати впевнено, що люблю, а ось чи кохаю, хіба можна кохати одразу двох чоловіків?

- Давай втечемо! Тільки скажи, що ти відчуваєш те саме, що і я! Я обіцяю, я в шматки розіб'юся, але ми втечемо з тобою! У мене все ще є твої артефакти, ми можемо вирушити в твій притулок, імператор там тебе не знайде! Ми придумаємо як бути далі.