Раді Вас бачити!

========== 27 ==========

- О, Ваша Величність! Я радий, що і ви пізнали підступність сексу! - продовжував мене збентежувати Фаль. Я жартівливо його стукнула кулачком.

- Та ну тебе, Фаль. Я, між іншим, серйозно! Усі думки вилетіли з голови. Ходімо, я зайду у свої старі покої, там я залишила книгу. Сподіваюся, її ніхто не знайшов. - Фаль слухняно встав і пішов за мною.

Відвідати мою колишню кімнату мені ніхто не перешкоджав, варта лише здивовано повела очима. Фаль залишився за дверима, а я, опустившись на коліна, пошарила рукою під ліжком. Книгу намацала і була цьому рада. Невдовзі ми вже назад поспішали до Імперського саду, щоб там, без свідків, усе розглянути.

Перші сторінки стандартного попередження, що були присутні у всіх книжках імперії, і сторінка картинок, до неї я тільки і встигла дійти, ну а далі найголовніше і, напевно, нам потрібне було викладено незрозумілою мені мовою.

- Ну-бо, постривай... - Фаль вирвав книжку в мене з рук і насупився, вдивляючись у шрифт, - Це що за мова така? Ніколи не бачив подібних символів! - я слідом забрала книгу у Фаля і стала придивлятися. Шрифт був мені також незрозумілий. Я такого теж не знала, але одного разу бачила.

- Здається, я вже бачила цей шрифт... - задумливо провела пальцями по незнайомих рядках.

- І?

- Що "І?" новини не дуже. Здається, це давня, майже загублена мова. Таку я бачила лише одного разу, коли професор допомагав мені розбиратися з камінням. Він тоді навіть до спеціальної людини звертався, щоб та переклала йому написане в стародавньому писанні.

- Що за професор?

- Ти його не знаєш, це з моєї першої академії Артефактів. Професор Чіні... він став мені дуже близькою людиною, і він єдиний на білому світі, хто знав весь цей час мою таємницю. Я дуже тепло ставлюся до нього і мені навіть здається, що своєю підтримкою він замінив мені батька на якийсь час.

- Там може він і зараз нам допоможе?

- Сподіваюся на це... тільки от як вибратися до нього, як поговорити хоча б... Антель тепер мене дуже добре відчуває... мені потрібно вибратися хоча б за межі палацу, а зробити це без дозволу чоловіка я не можу. Артефактів у мене немає, хоч Антель і обіцяв частково з моїх старих повернути. Я не хочу, щоб Імператор знав про професора. Ще вважатиме його зрадником, що той знав мій секрет і не доповів йому.

- Значить потрібно придумати, як зв'язатися з ним. Можливо, я зможу зробити це? Покинути палац, на якийсь час, не викликаючи підозр, а ти скажеш мені як зв'язатися з твоїм професором, щоб він нам допоміг.

- Звучить як хоч якийсь план.

- Що вже не погано, зауваж, - підбадьорливо посміхнувся мені друг.

- Потрібно також придумати й решту. Наразі наше завдання дізнатися, де перебуває Ванзель, як його звільнити, і як нам трьом зникнути... - озвучила останні слова, а в саме всередині все похололо, коли уявила, як мені знов треба буде ховатися від Антеля. Робити те, що я робила все своє свідоме життя. І якщо чесно, я втомилася від цього. Може, тому зараз, поруч з Антелем я відчуваю спокій і задоволення?

- Що ти скисла вся? - помітив у мені зміни друг.

- Та так, думки просто. Я як уявляю, що мені знову потрібно буде ховатися, знову тікати від Антеля і так усе моє життя...

- Ну так не тікай! Може, ти даремно накручуєш себе і після народження дитини у вас усе буде добре? Може, імператор справді кохає тебе? Ти про це не замислювалася? - Так, після нашої першої шлюбної ночі я і не думала, що може бути інакше, я відчувала нас єдиним цілим. І тільки Фаль нагадав мені про реальний стан речей.

- Я не знаю, Фаль! - важко зітхнула я, - Ти б знав, як я б цього хотіла... безглуздо заперечувати, що я нічого не відчуваю до свого чоловіка. Він неймовірний... такий юний, а несе таку відповідальність перед такою кількістю людей... - задумалася я.

- Ну так, у тебе он як очі заблищали, погляд повний вогню. Ти кохаєш його, руденька! - я задумалася.

- Так...Кохаю... - після довгої паузи озвучила я. Адже як би я не заперечувала, але я кохала його завжди, а зараз ці нові емоції, секс із ним... наче вдихнули в мене життя. Я і без татуювання усвідомлюю, що кохаю його, ось ті незрозумілі мені почуття. У мені змінилося щось, і це щось, усвідомлення, що татуювання на мене не діє більше. Я просто кохаю...

- Не сумуй, рижику! Ми що-небудь придумаємо. - підбадьорливо обійняв мене Фаль, а я дозволила собі притиснутися до нього і пустити сльозу.

Ми так просиділи з Фалем довго, я заспокоїлася і взяла себе в руки, тільки відсторонилася від Фаля, як засяяв мій золотий браслет, слідом відкрився портал, і з нього з'явився Антель.

Фаль одразу ж підхопився і вклонився імператорові, як годиться, Антель же на нього навіть не глянув, він пильно втупився на мене. Підійшов до мене і м'яко повернув до себе моє обличчя, схопивши за підборіддя.

- Що засмутило мою імператрицю? - серйозно запитав Антель.

- Не бери до голови! Це просто спогади! - Антель допитливо подивився на Фаля, але той не піднімав своєї голови, виявляючи свою повагу й покірність.

- Ти плакала? - помітив усе-таки... А наступної миті чоловік пригорнув мене до себе, змахнув рукою, відкрив портал і ступив разом зі мною в нього. Ми опинилися в нашій кімнаті.

- Що засмутило тебе, моя дівчинко? - обійми Антеля змінили свій характер, Антель лагідно притримував мене за талію однією рукою, іншою вільною рукою він ніжно торкався мого обличчя.

- Просто минуле життя... - від дотиків чоловіка я ніби ще більше заспокоююся. Усе здається таким правильним...

- Ти не хочеш говорити?

- Я розповім тобі, коли буду готова... - тихо шепочу я, вдивляючись у його неймовірно красиві очі. Такої чистоти яскравого небесного кольору очей немає ні в кого. Вони зачаровують... Ловлю себе на тому, що під його таким поглядом я не можу нормально міркувати, ніби всі мої думки перериваються на його очах.

- Що мені зробити, щоб ти не сумувала? - також тихо запитав він, схиляючись дедалі ближче до мого обличчя.

- Поцілуй мене, - прикриваючи очі, озвучую я, і помічаю посмішку на обличчі чоловіка, він одразу ж виконує моє прохання.