Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Обіцянка мисливця

Зміст книги: 31 розділів

Спочатку:
Розділ 1: «Дорога прянощів»
78 дн. тому
Розділ 2: Неприємності у нагороду
78 дн. тому
Розділ 3: Пропозиція
78 дн. тому
Розділ 4: Рішення
78 дн. тому
Розділ 5: Маєток Дехасті
78 дн. тому
Розділ 6: Перший рівень
78 дн. тому
Розділ 7: Навчання з іншого світу
78 дн. тому
Розділ 8: Баронеса Дехасті
78 дн. тому
Розділ 9: Зникнення
78 дн. тому
Розділ 10: Лісопилка
78 дн. тому
Розділ 11: Щасливий випадок
78 дн. тому
Розділ 12: Гості
78 дн. тому
Розділ 13: Орден Тіньових
78 дн. тому
Розділ 14: У пошуках дому
78 дн. тому
Розділ 15: Шляхи
78 дн. тому
Розділ 16: Стародавня
78 дн. тому
Розділ 17: Здобуваючи сили
78 дн. тому
Розділ 18: Ламук
78 дн. тому
Розділ 19: Підготовка до зими
78 дн. тому
Розділ 20: Мова крові
78 дн. тому
Розділ 21: У маєтку
78 дн. тому
Розділ 22: Довіра
78 дн. тому
Розділ 23: Надія та втрата
78 дн. тому
Розділ 24: Шлях до столиці
78 дн. тому
Розділ 25: Болота Дільвані
78 дн. тому
Розділ 26: Головна Рада
78 дн. тому
Розділ 27: Мисливці в Нулбанарі
78 дн. тому
Розділ 28: З мисливців у «Мечі»
78 дн. тому
Розділ 29: Коли атакує щит
78 дн. тому
Розділ 30: Коли здригається світ
78 дн. тому
Епілог
78 дн. тому

— Які мисливці? З ким ти зв'язався, я тебе питаю! — лють Фіцилла Дехасті обпалила всіх.

Якби вона була в змозі, то вже носилася по залі, і кидалася посудом у дурного брата. Але сил не було, та й голова паморочилася. Жінка сиділа на лаві біля вогнища і шипіла на родича, мов дика кішка.

— Ти ж збирався стати бароном і допомогти мені відродити ім'я роду!

— Це ти хотіла цього, — похитав головою Леоф. — Хотіла повернути наш маєток та землі.

— Дядько це все викрав! Невже не хочеш повернути те, що ми втратили?

— Хочу, сестричко. Цим я зараз і займаюсь. Повертаю те, що втратили. Та не тільки ми з тобою.

— Ні! Ти вештаєшся по світу в сумнівній компанії і ризикуєш своїм життям! — продовжувала сваритися жінка.

— Не така вже ми й сумнівна компанія, — заговорив Мартон і затих, розуміючи яке враження вони справляють.

— О, Селіс, за що ти так зі мною? — простогнала хазяйка шинка, ховаючи обличчя в долонях.

— Фіцилло, послухайте, — заговорив Гіліам. — Ті відомості про мисливців, які вам відомі — помилкові. Ваші батьки знайшли щось, що було правдою про бога Мисливця та його послідовників. Саме тому їх й вбили.

— Ти розповів якимсь пройдисвітам про батьків? — Злість надала господині таверни сил, і вона схопилася на ноги. — Леофе, я тебе не впізнаю! Що тобі пообіцяли ці прокляті?

Фіцилла наблизилася до Леофа і тицьнула в нього пальцем.

— Тоді я теж проклятий, — спокійно відповів молодший Дехасті, витримавши повний люті погляд. — Сестро, перед тобою сім істиних мисливців.

— Це було останньою краплею! — вона відступила на крок. —  Йдіть геть!

Жінка розвернулась і попрямувала у бік кухні.

Осванд з Томасом переглянулись. А Драдер висловив їхні думки:

— А далі що?

— Ніяк не можу звикнути, що люди нас так ненавидять, — зітхнула Ліліїт. — І за що? За те, що у далекому минулому наш бог-покровитель нібито зрадив людей.

— Хочеш почути історію про Мисливця, гостя? — Фіцилла повернулася до зали зі глечиком вина та глиняним кухлем.

— Яку із версій? — вишкірився Мартон.

— Поширену. Ту, що переслідуватиме вас усе життя.

Драдер звів очі до стелі:

— Та що там слухати? Був мисливець, пообіцяв він людям силу. Хоча для того, щоб отримати її сам віддав ім'я і очі Стародавній. Ця Стародавня виготовила йому амулет і дала силу бога. Він зник, а потім у Гаях почали помирати ті самі Стародавні. Народ вирішив, що бог збожеволів і вбив тих, хто відібрав у нього людяність. А потім ще й війну із богами приписали. А суть у чому? А суть у тому, — повчально підняв палець він, — що люди зажерлися! Їм і захист, і м'ясо. Тепло та смачно. А тут — раз! І самим робити все довелося. І хто винний? Благодійник, звичайно ж!

Фіцилла слухала цю тираду, підібгавши губи, а коли чорнявий мисливець замовк, звернулася до брата:

— Вони тобі навіяли щось, так?

— Сестричко, послухай, — Леоф підійшов до родички і поклав руки на плечі. — Я теж мисливець. І зараз я кажу не про те випробування, що я пройшов в одному з сіл Айворії. Ти повинна пам'ятати, скільки грошей пішло на вмовляння старійшини. Він дозволив мені стати їхнім мисливцем. Пам'ятаєш? — отримавши ствердний кивок, Дехасті продовжив. — Цього хотіли батьки. У тому листі було це. Пам'ятаєш? Випробування, за яке ми віддали половину статку, було зовсім не тим, яке потрібно було пройти. Я став мисливцем, але не істинним. Ми знайшли могилу молодшого з синів Мисливця. Так, нам ніхто не сказав, що у Бога були діти! Троє синів успадкували його силу і понесли у світ. Але вже тоді пішла чутка про зрадника. Ми пройшли випробування. Всі. У своєму я зустрів батьків, — мисливець сумно посміхнувся. — Не знаю, чому так... Вони щось знайшли. Я йду їхнім шляхом. Підказка у твоєму медальйоні. Він нам потрібний.

Фіцилла доторкнулася кінчиками пальців прикраси, що висіла на шиї.

— Ти пішов їхнім шляхом, — хрипко заговорила жінка. — Хочеш загинути, як вони?

— Хочу, щоб їхня праця не пропала.

— Добре, — очі жінки жадібно блиснули. — Ви повертаєте мені маєток та титул, а я допомагаю вам. Але спочатку доведіть, що ця сила істинних справді існує.

— І як ми маємо повернути тобі маєток та титул? — обурився Мартон. — Поїхати до Нулбанара і вимагати аудієнції з королем?

— Якщо це потрібно, то я це зроблю, — помасажував скроні Гіліам, а потім зітхнув і сказав. — Дозвольте сказати правду про те, ким я є. Моє ім’я Гіліам Ревард, я другий син короля Айворії Йосфріна Адрака Реварда.

У залі запанувала тиша, яку порушив Драдер здивованим вигуком:

— Так ось чому баронятко тобі дупу цілував! 

Мартон мовчав, він знав про походження їхнього командира. Ще в Землях Мертвих королевич проговорився про це. Інші члени загону були глибоко здивовані.

Фіцилла ж лише кивнула, вона не помилилася, і цей чоловік справді виявився високородним. Більше того — сином короля.

— А чому ти тоді тут, а не у палаці в компанії чарівних дам, які масажують тобі спинку та обдаровують своєю увагою вночі?

Гіліам відвів погляд:

— Так склалась моя доля. Мати загинула, коли мені було п'ять. Пожежа у бібліотеці. Батько довго підбирав нам із братом мачуху. Щотижня у нас гостювала чергова його коханка, але він так ні з ким і не одружився. А я втомився від етикету та всіх цих облич. Косбан, як спадкоємець, мав отримати все, а мене збиралися вигідно одружити. Я вибрав інший шлях, або його мені запропонувала сама Селіс. Відмова від усіх привілеїв сильно вдарила по батькові, але він витримав. І на покарання призначив мене головнокомандувачем армії, місія якої була — розширити кордони Айворії, щоб уникнути війни із сусідом. Я і є та сама причина можливої війни з Фарлондом. Це я відмовив у шлюбі Ондорвінської баронесі. Якщо мені вдасться уникнути війни, король обіцяв дозволити мені йти своїм шляхом. І ось я перед вами. Вже не королевич, а мисливець. І мене це влаштовує.

Тиша у залі стала оглушливою. Перша новина вже вразила усіх присутніх. А після відвертої розповіді, ніхто і сказати нічого не зміг. Ніхто окрім…

— Я хочу заприсягтися вам у вірності, майстере Гіліам, — Леоф схилив коліно перед чоловіком.

— Встань негайно! — вмить посуворів воїн. — Я такий самий, як і ти. Ми рівні. Зрозумів?

Фіцилла, підібгавши губи, спостерігала за цією сценою. А Ліліїт тихо заговорила:

— Завойовницька кампанія забрала у мене рік життя, яке я могла провести зі своєю сім'єю та коханою людиною. Це міг бути найкращий рік мого життя. Але через те, що високородний йолуп не захотів одружитися з високородною повією, я втратила цей час і рідних людей. Я могла їх врятувати від того лиха, а не шукати винуватця та бажати помсти!

— А могла померти разом із ними, — Леоф уже стояв на ногах і дивився на дівчину, як на кровного ворога. — Ти маєш чоботи цілувати майстрові Гіліаму за те, що він врятував тебе.

Мисливиця пропалила його поглядом і відвернулася. Усередині клекотіла лють, яку так і хотілося виплеснути на оточуючих. Як же в цей момент їй не вистачало Рейнера, який міг усміхнутися і притиснути її до своїх грудей. Слухаючи стукіт його серця, вона заспокоїлася б і знову стала собою. Але його більше немає. Він, як і все село, загинув.

І провина Гіліама у цьому також була.

— І як же ти, королевичу без прав, збираєшся допомогти мені? — Фіцилла пила вино маленькими ковтками, як і належить високородній.

— Спочатку я хотів би почути всю історію, — хитро посміхнувся Гіліам. — Розкажи, що сталося. А там вирішемо.

— Мудро. Але до цього ми перейдемо тільки після того, як ви доведете мені, що ваша хвалена сила все ж таки існує. Як я можу довіряти справи сім'ї якимось пройдисвітам, які називають себе істинним мисливцями, що вимерли багато століть тому. А один із них ще й королевичем Айворії назвався.

— Томасе?

Хлопець із смаглявою шкірою кивнув. А Гіліам продовжив говорити, вже дивлячись на господарку закладу:

— Нам потрібне завдання на пошук. Річ чи шлях знайти.

Фіцилла лукаво посміхнулася:

— Це все на що здатний твій підлеглий, майстре? Що ж добре. Якщо йому вдасться знайти в моїй таверні мишачу нору, я повірю. Вже другий місяць ці тварюки жеруть мої припаси, але нікому так і не вдалося знайти звідки вони лізуть.

Томас підійшов до Ліліїт:

— Мені буде потрібна твоя допомога.

Мисливиця, яка все ще не могла контролювати емоції, перевела погляд на друга.

— Істот ти відчуваєш краще за мене. Допоможи.

Дівчина заперечливо похитала головою. Вона себе не контролювала, не те, що свої сили.

— Виплесні емоції в силу. Підживи їх, — пролунав голос біля її вуха. Але мисливицья так і не зрозуміла, хто це сказав.

— Добре. Дай руку. — Ліліїт так і не подивилася на товариша і заплющила очі.

Вона зробила глибокий вдих, намагаючись прислухатися до биття серця та зосередиться на живих організмах. Спочатку нічого не виходило. Вона відчувала присутність людей у кімнаті, бачила їхню теплу ауру і більше нічого. Ліл вже розплющила очі, щоб повідомити про провал, а біля її ніг лежала червона нитка, що тяглася до сходів.

Томас посміхався, він потяг за собою подругу. Нитка вела двох мисливців сходами вгору, потім звернула до однієї з кімнат. Ліліїт штовхнула двері, не випускаючи руки Томаса, і зробила крок усередину.

Слідом за мисливцями на другий поверх піднялася і Фіцилла, в руці у неї була невеличка олійна лампадка. Вона ступила за гостями, освітлюючи кімнати рідким жовтим світлом. Але він був не потрібен тим, хто бачив тонку нитку, що тяглася до вікна. Ліліїт відпустила руку Томаса, але не втратила з поля зору червону вказівку.

Дівчина підійшла до вікна і відчинила внутрішні віконниці, потягнувши їх на себе. Потім штовхнула зовнішні, впускаючи в кімнату перші промені світила. А в стіні між віконницями була невелика дірочка, вигризена гострими, як бритва, зубами. Туди йшла видима тільки їй і Томасу нитку.

— Ось, — Ліліїт відчула моторошну слабкість, варто було відкрити рота. Вона моргнула, проганяючи видіння, і осіла на курну підлогу.

— Вражає, — посміхнулася Фіцилла. — Це не зовсім та сила, про яку йдеться у легендах та заборонених баладах, але ви все ж таки довели, що щось у вас є. Ви отримаєте його, — рука баронеси лягла на медальйон, — коли я поверну свій маєток і титул. І голову дядечка на таці.

Кровожерливо посміхнувшись, вона покинула кімнату і спустилася на перший поверх, де на неї чекав Гіліам.

— Я змінюю умови. Убийте нинішнього барона Дехасті, який хитрим наміром зайняв родовий маєток і позбавив нас із братом всього. Він підмінив заповіт батьків. Я не здивуюсь, якщо нинішній барон замішаний у смерті брата та його дружини. Тільки після виконання цих умов ви отримаєте мій медальйон.

— Ми не наймані вбивці, — похитав головою син короля Айворії. — Ми мисливці, які прагнуть повернути у цей світ вкрадену істину. Краще я звернуся до Йосфріна.

— Істинні мисливці? Це ті, що захищали людей від гніву богів? Ті, що без роздумів рубали чудовиськ, здатних знищити людство? — промовила жінка, дивлячись на Гіліама. — Так от, нині чудовиська світу не несуть такої загрози, як раніше. Зараз більшою загрозою є самі люди. Саме проти такого чудовиська вам доведеться виступити. Я поїду із вами. «Дорогу прянощів» доведеться закрити. На ваги я ставлю все, що нажила за цей час. Дядечко не вбив мене та мого брата, коли ми були дітьми, тепер він про це пошкодує.

— Сестро, чому ти, взагалі, вирішила, що він замішаний у смерті наших батьків?

— Жіноча інтуїція, — махнула вона рукою. — А навіть якщо я і помиляюся, то хіба це важливо? Він вигнав нас! Намагався видати мене заміж за чоловіка старшого за мене втричі, а тобі дав стусан під зад! Він захопив владу над нашими людьми та землями! Цього замало? Якщо його не стане, ми з тобою перші спадкоємці, адже визнаних дітей не має.

— Людей на замовлення ми ще не вбивали, — заговорив Мартон. — Куди ми котимося?

— Ваші цілі важливіші за принципи. Чи я не маю рації? — Усміхнулася Фіцилла Дехасті. — Це моя умова. У вас є не роздуми кілька днів. Поки що можете пожити тут. Їжа та дах за мій рахунок. Якщо ви відмовитеся, не отримаєте те, по що приїхали.

— Мені це не подобається, — Драдер барабанив пальцями по стільниці.

— Самі знали у що лізете. Особливо він, — тонкий пальчик указав на Гіліама. — Кому як не людині, що народилася при королівському дворі, знати про інтриги та змови. Нехай ще скаже, що жодного разу не брав участі у подібному.

Воїн не відповів. Він зважував усі можливі варіанти. Йому не хотілося йти на злочин. Гіліам чув від батька про нинішнього барона, адже Халфрег Дехасті був частим гостем при дворі. Йосфрін вважав його одним із найвідданіших васалів і навіть запрошував до Головної ради. Що сказав би батько, дізнавшись, що на його наближеного готується замах, на чолі якого стоїть його молодший син?