Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

Раніше. Кабінет короля.

 

Роналд Етьєн відчував, як стискається пастка. Вона захлопнулася і луснула з дзвоном не тоді, коли чоловік побачив живого і здорового короля. І навіть не тоді, коли в тронний зал, як до себе додому, ступив лорд Монуа. А щойно, коли герцога у супроводі кількох озброєних до зубів воїнів привели до кабінету короля.

Монарх сидів за столом. І посміхався.

Роналду коштувало величезних зусиль стримати себе.

Він до останнього сподівався, що короля насправді смертельно поранено. Але не думати про можливу патку не міг. І… мав рацію. Вони потрапили у засідку.

— Бачу, що до тебе тут добре ставляться, — багатозначно простяг Тейрен Флемур, відкидаючись на спинку крісла, і зміряв герцога пильним поглядом.

— Не смію скаржитися, ваша величність, — процідив крізь зуби Роналд.

— І правильно. Бо скаржитися тут збираюся я, — король випростався і подивився чоловікові в очі. — Нарікати на те, що ти не виконуєш своїх обов'язків. Не відповідаєш своєму рангу та титулу. Ти ослухався мого наказу. І неодноразово.

— Справді? — Роналд ступив уперед, не зваживши на те, як сіпнулися воїни, відсунув стілець і сів на нього. — І що ж вас бентежить у моїх діях, ваша величність?

Звернення він буквально виплюнув, відповівши монархові таким самим тоном.

— Мені варто нагадати тобі? — не повірив своїм вухам король. — Ти настільки дурний, що не бачиш своїх помилок?

— Я хотів би вислухати звинувачення особисто від вас, ваша величність.

Роналд ніби знущався з нього. Це злило короля. Неймовірно злило. Так сильно, що рана від стріли, яка ще не до кінця загоїлась, знову занила.

Але зараз йому не можна було показувати слабкість перед хижаком, яким був герцог Етьєнський. Цілком можливо, що саме він стояв за замахом. Якщо це так, то незабаром усе стане відомо. І тоді йому не зносити голови.

— Ти не послухався мого наказу і повернувся з Мертвих земель раніше за намічений термін, — процідив крізь зуби чоловік, дивлячись в очі людині, яку ненавидів усією душею. — І продовжуєш порушувати моє слово, відмовляючись повертатися туди.

Роналд дивився на монарха і мовчав. І це теж злило короля. Він хотів почути слова вибачень, виправдання. Це потішило б його. Розвеселило. А так… Тільки нервуюча мовчанка.

— Ти допустив зародження і поширення нової віри на своїх землях, — похитав головою Тейрен. — Це злочин не лише проти твого короля, а й проти богів, Роналде. Ти зрадив їх усіх. І мене.

І знову герцог не промовив жодного слова.

— Ти! — Король смикнувся, тицьнув пальцем у бік свого генерала. — Ти намагався зв'язатися зі Священним градом без мого посередництва! Наче я тобі не король! Ніби ти маєш на це право!

— Це все? — холодний і спокійний тон герцога вибив короля з рівноваги.

Роналд поводився так, ніби був тут господарем. Ніби то був його кабінет, його люди з мечами на поясах, його… все.

— Та як ти смієш?

— А ви, — Роналд ліниво нахилив голову, — намагалися вбити свою дочку, нацькувавши на неї Послідовника Рамет. Який не досяг успіху в цьому завданні, але вбив її нянечку та камеристку. Плели проти мене змови, підіслали в моє ліжко шпигунку... Ми продовжуватимемо обмінюватися докорами? Повірте, у мене їх стільки, що вам і не снилося, дядьку.

Звернення він процідив по складах. Після чого підвівся з місця і окинув короля поглядом.

— Ще одне слово, щеня, і ти опинишся у в’язниці! — король схопився з місця, його обличчя почервоніло.

— Не забувайте про пакт. І про те, хто я, — холодно нагадав чоловік.

— О, про це я пам'ятаю дуже добре, — з шаленою усмішкою простяг король. Його очі заблищали. — Завтра ти зможеш залишити мій замок. Я відпущу тебе. І подарую тобі життя, незважаючи на все, що ти зробив. Пам'ятай мою доброту. Ти зможеш вирушити, куди твоїй душі завгодно. Твої землі конфісковано. Як і твій титул.

— Мабуть, ви надто погано пам'ятаєте текст пакту, — усмішка колишнього герцога не сподобалася монарху. — Ну що ж… можу я поцікавитись, кому дістануться землі, що межують із Мертвими?

— Вони вже мають господиню. І невдовзі з'явиться господар. Вивести!

 

***

 

Аліна Невська/Леді Етьєн

 

Вечеря розпочалася без герцога. Мені це не подобалося. Не подобалося настільки, наскільки це можливо. До їжі я так і не доторкнулася, незважаючи на те, що поряд зі мною посадили Тамаша, який так і норовив наповнити тарілку новою стравою і долити вина. Але й вино я куштувати не стала, намагаючись зберігати максимальну зібраність.

Прислухалася до уривків розмов, які до мене долітали. Але, на свій жах, не могла знайти в підслуханому ні краплі важливої ​​інформації.

Шарлін, що сидила навпроти, не брала участі в розмовах. Їла середня принцеса небагато. І крадькома кидала шматочки м'яса під стіл. Шарлін помітила мій погляд і просто підморгнула.

А її спідниця зашелестіла, і з-під столу почулося тихе скиглення. Мабуть, Маркіза випрошувала ще один шматочок дикого птаха. 

Калет, який займав місце поряд з батьком у чолі столу, про щось дуже емоційно говорив. Але так тихо, що чути його могли тільки ті, хто сидів у безпосередній близькості. Його величність так точно чув свого сина і кидав у його бік гнівні та незадоволені погляди. Але мовчав.

Королева теж сиділа неподалік. Її права брова раз у раз злітала, ніби вона подумки коментувала почуте. Але за весь час Вів'єн Флемур так і не поглянула на сина.

— Ваша світлість, ви так мало їсте, — щебетав мені на вухо лорд Монуа, заглушаючи можливі важливі слова сусідів. — Може, вам більше до вподоби фруктові салати? Якщо бажаєте, я можу надіслати слугу на кухню і…

— Я бажаю, щоб ви замовкли, — грубо перервала. І пропалила поглядом.

Була б моя воля, я просто б зараз притиснула б цього прохвоста до стіни, як слід струснула і вибила всі відповіді. Він би розповів мені й те, де знаходиться Роналд. І що він сам забув у замку. І чому так завзято намагається нав'язати мені свою компанiю?

У замку Етьєна він був скромнішим. Так, не завжди. Але такого натиску від Тамаша я не бачила жодного разу за весь той час, що перебуваю в цьому світі і в цьому тілі.

— Бачу, ви не в дусі, міледі, — ніяк не відреагував на грубість лорд Монуа. — Мені так шкода, що я засмутив вас. Як я можу загладити свою провину?

Скрипнувши зубами, я повернулася до чоловіка і, дивлячись йому в очі, повторила:

— Ви все ще можете прикусити язика, лорде Монуа. Я готова слухати ваш голос тільки в тому випадку, якщо ви захочете сказати мені, що тут відбувається і чому на званій вечері на честь одужання короля немає мого чоловіка.

Замість того щоб виконати моє прохання, Тамаш усміхнувся, відібрав у слуги глечик і додав вина мені в кубок. Причому так, що ще одна крапля — і вино виплеснеться на стіл.

Я із сумнівом простежила за діями колишнього радника герцога і прислухалася до розмови між бароном Акіамою та графом Дрегетом.

Тіва тим часом налягала на запіканку. Одна її рука лежала на животі, що вже випирав.

— Лорди та леді! — король підвівся, привертаючи увагу присутніх. Чоловіки відразу схопилися, віддаючи шану своєму монарху, жінкам було дозволено сидіти в такі моменти.

Але я також підвелася. Не через повагу, яку зовсім не відчувала до батька Адель, а щоб почуватися комфортніше. Тамаш тихо хмикнув, але не наважився заговорити, доки не закінчив король.

— Цього чудового дня ви розділили зі мною радісну звістку про моє одужання, — промовив у цілковитій тиші його величність, взявши в руки кубок. — Я переніс поранення з везінням юнака. І вважаю це чудовою подією. Але саме свято чекає на нас лише завтра. І я дуже сподіваюся, що ви затримаєтеся, щоб розділити ту радісну мить, яка стосуватиметься безпосередньо моєї родини. Завтра зі Священного граду прибудуть маги та храмовники. Завтра ми відпразнуємо заручини моєї дочки.

Дзвін виделки, що впала на тарілку, розірвав тишу за столом. Шарлін зблідла, не змогла втримати в руці столовий прилад. І здається, принцеса почала втрачати свідомість. Якби не її сусідка — дама в пишній коричневій сукні — сестра Адель уже впала б зі стільця.

А мені так шкода її стало. Зважаючи на все, дівчина зовсім не рвалася заміж за того, за кого планує її видати король.

Гад!

— Йдеться про мою молодшу дочку, — голос короля здався мені надто гучним. — Про Адель Флемур!

Чого?

Я перевела погляд із Шарлін на короля. І назад.

А потім усе зі клацанням стало на свої місця. І я буквально почула, як пастка захлопнулась.

— Лорде Монуа?

— Ваша величність! — Тамаш скинув кубок. — Це велика честь для мене! Я стану чудовим чоловіком для вашої дочки. І чудовим герцогом. Краще за попереднього!

У мене потемніло перед очима.

— Я вже одружена, — від мого голосу повіяло могильним холодом.

Відступивши від столу, я підняла підборіддя, звертаючись тільки до короля. У залі стало тихо, на мені схрестились погляди гостей. Я відчувала їх шкірою, як свербіж. Але дивилася при цьому лише на чоловіка у короні.

Чоловіка, який невдоволено насупився від моїх наступних слів.

— Так що я не розумію, ваша величність, про які такі заручини може йтися мова? Навіщо ви вводите своїх підданих в оману?

Мій голос тремтів. Кулаки стискалися самі собою. Але я намагалася дихати рівно. Максимально рівно. Втрата свідомості від перенапруги та хвилювання в мої плани зараз зовсім не входила. Не так би я хотіла вийти із цієї ситуації.

— Моя люба, — у голосі короля почулося батьківське тепло, ніби він справді любив і дбав про Адель. — Не треба вигороджувати Роналда. Мені стало відомо, що він не став тобі чоловіком, що шлюб не було закріплено. І це вагома причина, щоб розірвати ваш союз. Не кори себе, люба, у цьому немає твоєї провини. На жаль, не всі чоловіки можуть бути добрими чоловіками.

Низка шепотів пробігла по залі. Хтось голосно охнув.

А я рипнула зубами.

Звідки він про це знає?

Повернулась і зустрілася поглядом із людиною, яка працювала на короля. З людиною, яка могла знати все, що відбувалося в герцогстві. І у спальні герцога та герцогині.

Лорд Монуа.