Аліна Невська/ Леді Етьєн

Магія підкорялася жахливо. Окрім заклику вогника та заклинання телекінезу, у мене нічого не виходило. І не сказати, що я замахнулася на щось нереальне на кшталт телепортації чи перетворення металу на золото. Ні! Але навіть елементарні чари захисного тоненького бар'єру не складалися.

Звичайно, хотілося сподіватися, що мені вони не стануть у нагоді, проте спогади про те, як загинула Піфаль, спонукали мене звернутися саме до цієї сторони магії.

І навіть індовiр не до кінця вивітрився з органiзму. Я його все ще відчувала у своєму тілі. Так, енергії, здатної виліковувати будь-які хвороби та давати можливість чаклувати, ставало з кожним днем ​​дедалі менше. Але поки що я ще мала мінімальний запас для навчання.

— Та щоб тебе! — в серцях видихнула я, коли магія знову не склалася в захисний купол, а просто луснула з тихим шелестом. В мене не витримали нерви. Закрила книгу, яка весь цей час була для мене єдиним наставником, і заплющила очі.

Помасажувала пальцями скронi і шумно втягла повітря через ніздрі. Потрібно було повернутися до книг про богів, пошукати історії про те, як хтось колись укладав із ними угоди і на що це за підсумком могло перетворитися вже для мене. Але я просто не могла змусити себе. Варто було тільки простягнути руку до потрібної літератури, як перед внутрішнім поглядом з'являлася Рамет, а по спина вкривалася холодним потом.

— Ваша світлість? — у двері постукали, а потім в щілину, що утворилася, зазирнула Лана. — Ви дуже зайняті?

Я попереджала камеристку, що планую займатися магією. Минулого разу, коли їй у лоба ледь не прилетіла одна з книжок, дівчина боялася моїх занять як вогню і воліла у такий час бути якнайдалі від епіцентру навчання.

— Ні, — я відмахнулась. — Можеш увійти.

— Вам тут листи прийшли, — відзвітувала Лана, прошмигнувши до спальні. — Ось.

Служниця простягла мені кілька акуратних білих прямокутників з різнокольоровими печатками.

— Дякую, — я вдячно посміхнулася. — Не йди, можливо, треба буде надіслати відповіді.

Нажаль, заклинання для відправлення листів виявилося десь на кілька рівнів простіше, ніж телепортація. Так що в його бік я навіть не дивилася, вирішивши, що не такі й секретні послання пишу, щоб шифруватися від можливого прочитування.

Розкривши перший конверт і пробігши поглядом по змісту записки, посміхнулася. Писав барон Шант. Він дуже щиро та густо дякував мені за ту допомогу, що я йому надала. Чаклун із села Гулкен вже дістався до його земель і приступив до вивчення ґрунту. Як писав барон, Орек не давав жодних обіцянок, але навіть поява нового досить вмілого чаклуна тішила чоловіка.

Я відклала цей лист і швидко написала відповідь у кілька рядків. Про те, що рада бути корисною і, звичайно ж, сподіваюся на швидке вирішення проблеми.

Печатки у мене все ще не було, так що розплавлений сургуч я знову прибила масивним кулоном, що дістався від Адель.

Другий лист опинився від леді Маргмері.

«Леді Адель!

Поспішаю повідомити вам, що незабаром у резиденції барона Акіами буде влаштовано прийом. Впевнена, що запрошення барона вже на шляху до вас.

Я хотіла б нагадати про нашу домовленість. Я зі своїми доньками буду там.

Наступні поставки із зерном, на жаль, затримуються. Указ на заборону перетину кордонів я оминути не в змозі. Сподіваюся, що це жодним чином не вплине на нашу дружбу.

Також висловлюю вам повагу та захоплення. Чутки про те, що ви доклали всі свої сили, щоб зупинити поширення червоної смерті, вже досягли і моїх земель.

З великою дружбою,

Вдовствуюча графиня леді Маргмері».

Запрошення від барона Акіами та його дружини опинилося в наступному конверті, леді Маргмері мала рацію. Тож відповідь я написала і для неї. Запевнила, що чудово пам'ятаю про наш договір і зроблю все можливе, якщо указ корони буде знято до прийому.

В останньому я сумнівалася. Король ніби карав герцога та його людей за якісь провини. Закриття кордонів було і обґрунтованим, і все ж таки покаранням для всіх. Особливо найболючіше по населенню били зупинки поставки товарів і продуктів, які на цих землях не вироблялися.

— Це лист для барона Шанта, — розпорядилася я, простягаючи конверти Ланi. — А це для леді Маргмері.

— Зрозуміла, ваша світлість.

Я взяла до рук останній конверт. І останній лист, як на зло, став найнеприємнішим. Тому що писав мені не хто інший, як лорд де Віньо.

Чесно кажучи, я була готова відправити його в імпровізований чорний список ще після першого послання. Так відкрито пропонувати вбити герцога ... треба бути або дурнем, або самовпевненим дурнем.

"Леді Флемур!" — вже від першого рядка мене пересмикнуло.

Хоч би яке обурення викликав в мені той факт, що я проти волі опинилася заміжня, але це ще можна було прийняти. На відміну від нав'язаної спорідненості із монстром, який носив корону.

Батько Адель не викликав у мене нічого, окрім здивування та злості. Так не любити своїх людей. Так над ними знущатися. Яким деспотом треба бути?!

А брат Мелані тим часом продовжував висловлювати свої думки на папері.

«Мені повідомили про смерть моєї найдорожчої сестри. Я в розпачі та горі. Ніщо не в змозі втішити мене. І тому я закликаю вас поглянути на людину, яку називають вашим чоловіком.

Він не спроможний подбати про тих, кого бере під своє крило. Не здатний захистити та надати підтримку. Я досі закликаю вас до рішучих дій, і все ще готовий прийти на допомогу.

Дайте знак, якщо ви готові прийняти її. Запаліть свічку сьогодні рівно опівночі і поставте на вікно, що виходить на гори. Мої люди чекатимуть вашої відповіді неподалік замку.

Ваш вірний слуга,

лорд де Віньо».

— І не страшно такі листи своїм ім'ям підписувати? — здивовано прошепотіла я, обурена від того, що мене намагаються втягнути в справжню змову.

— Ваша світлість, все гаразд? — Лана, яка ще не пішла, звернулася до мене з обережністю, ніби відчуваючи, що мова пішла про речі, про які їй не варто знати.

Але я надто дорожила довірою Лани. І тому зробила те, чого, мабуть, робити було не варто. Я простягла їй листа лорда де Віньо і дала дозвіл прочитати.

***

Кабінет герцога Етьєнського

Тамаш переступив поріг кілька хвилин тому. Роналд тільки втомлено кивнув тому і вказав на крісло, дозволяючи присісти. Після чого покликав слугу, наказуючи подати бадьорого трав'яного відвару.

— Як просуваються пошуки? — герцог заговорив, коли подали напої, і обидва чоловіки осушили свої кубки.

— Не брехатиму, складно, — відповів лорд Монуа. — У нас лише один можливий свідок із вартових. Але поки ми не проведемо ритуал, щоб зазирнути в його пам'ять, важко навіть сказати, хто це був: чоловік або жінка. Тож чекаємо повного місяця.

— Мелані не була зі слабких, з нею б не кожен чоловік упорався, не кажучи вже про жінок, — зауважив Роналд.

— Я це розумію. Але слуги нічого не бачили, її камеристка загинула від червоної смерті, а нову наближену служницю леді Мелані не встигла обрати… Та й причин вбивати її ні в кого не було. Якщо тільки…

— Якщо тільки? — Герцог насупився.

— Флемур, — пробурмотів радник, дивлячись кудись убік. — Їм могли донести, що ти надто багато уваги приділяєш своїй коханці.

— Флемур не відреагували навіть на провокацію, яку я кинув на прийомі на честь одужання леді Адель, — озвався Роналд.

— Тобто, це було зроблено спеціально? — радник на мить не повірив своїм вухам. — Ти спеціально принизив свою дружину перед усіма гостями?

— Дивлячись, що ти маєш на увазі під цим, — обізвався чоловік. — Наприклад, я не підозрював, що Мелані обере такий самий колір вбрання, що й у мене. Але камеристці леді Адель я спеціально наказав підібрати їй вбрання в інших відтінках.

— Та-а-ак, — Тамаш на мить задумався про те, що не усі плани свого друга і пана він знає.

— І я не спеціально вийшов на дуель проти лорда де Віньо. Вже від кого вимоги сатисфакції я не очікував, так це від нього. Не з тими стосунками, які були між ним та його сестрою.

— Але ти все одно провокував Флемур.

— Так. І на те були причини, — кивнув Роналд.

— І про це ти просто забув мене попередити.

Герцог Етьєнський тільки-но нахилив голову, не збираючись відповідати на це. Не про все дозволено знати навіть наближеному раднику.

— Тобто ти вважаєш, що це справа рук не Флемур? — крокнув убік від небезпечного зіткнення лорд Монуа, чудово розуміючи, що якщо Роналд не дав відповіді відразу, то її не буде зовсім.

— Тільки якщо вони планували це давно, і їхні люди вже серед наших, — не заперечував такої можливості герцог.

— Леді Адель стверджує, що вона не причетна до цього вбивства.

— Ти допитував мою дружину? — Роналда чомусь смикнуло від цих новин.

— Я повинен знайти вбивцю, — сухо відповів Тамаш. — Коли був скоєний замах на леді Адель, вона першою подумала на твою коханку. Тож у цій ситуації леді Адель може бути замішана. А якщо враховувати всю ту владу, яку вона отримала після твого від'їзду, не здивуюся, якщо в неї з'явилися свої люди, готові на значно серйозніші вчинки.

— А ось з цього моменту детальніше, — Роналд відкинувся на спинку крісла. Він підозрював, що Адель не сиділа склавши руки, особливо з огляду на те, що їй вдалося зробити ще за його присутності.

До того ж, вона була Флемур. А Флемур з їхньою жагою до влади та тим, як вони цю владу готові отримувати… Мабуть, це в крові.

Кулаки у герцога стиснулися самі по собі.

А лорд Монуа тим часом розповідав і про те, як молода герцогиня притиснула його до стіни, зажадавши влаштувати знайомство з лордом Фінгаром. Після цього влаштувала перевірку, намагаючись навести там свої порядки. Почала вказувати лорду Шанту про те, як варто вести справи. А потім і зовсім спробувала просунути у замку думку про те, що варто переглянути раціон тих, хто тут живе.

Роналд слухав розповідь першого радника і повільно складав картину подiй. Але поки що не міг сказати, що його щось збентежило в діях Адель. Він би, швидше за все, вчинив так само, якби опинився в схожій ситуації.

— За час моєї відсутності, чи вступала леді Адель у сварку з леді Мелані?

— Якщо так, то мені про це нічого не відомо.

— Чутки донесли б. Такого слуги точно не пропустили б, — зазначив чоловік.

— Чутки можуть вказати на неправильну стежку. Так вони мене привели до леді Адель.

— Щось ще знайшов? У Мелані могли бути й інші вороги. Про це мені, на жаль, невідомо.

— Ні, — Тамаш відповів надто швидко, що не сховалась від уваги Роналда. — Я оглянув її кімнату та речі тричі. Нічого підозрілого не виявив.

***

Місто Урел – столиця Флемур.

Королівська резиденція.

Його королівська величність увірвався у власний кабінет, мало не знісши двері, що відчинилися перед ним надто повільно. За чоловіком біг посильний, який перехопив короля в коридорі і ледве зміг пробитися до нього через варту.

Цю варту його величність покарає згодом. Як і посильного, що приніс погану звістку. Це зараз він блідне, стоячи біля письмового столу і переступає з ноги на ногу, чекаючи, коли йому дозволять говорити. Незабаром ці ноги будуть дригатися у повітрі, а король стоятиме навпроти ешафоту і насолоджуватиметься тим, як гінець задихається від мотузки на своїй шиї.

— Говори, — наказав правитель королівства Флемур.

Він знав, що новина, з якою примчав шпигун, жахлива. Інакше той поводився б зовсім інакше. Але його величність ще не знав, наскільки все погано.

— Леді де Віньо мертва, — повідомив гонець, низько нахиливши голову.

Королю на мить захотілося вскочити зі свого місця, зірвати колекційну шаблю з підставки на стіні та відсікти відвідувачу цю саму голову на місці.

— Як давно? — намагаючись стримуватись, спитав король.

— Кілька днів, ваше величність, — гонець мав розуміти, що цією відповіддю підписує собi смертний вирок. Про такі звістки король повинен був дізнаватися одним із перших. Якщо не найпершим. — Лорд Гаспен повідомив. Він запросив тіло і речі племінниці, але через закриті межі може отримати їх не так швидко, як ви наказували.

— Прокляття! — Тейрен Флемур не витримав. Його кулак з гуркотом опустився на стільницю, задзвеніла, підстрибнувши, золота чорнильниця. Вона перекинулася, з-під кришки, що з'їхала, потекла чорна рідина.

Король смикнув на себе документи, які лежали на столі і прямо подивився на одного з найдовіреніших людей.

— Варта!

— Ваша величність, змилуйтесь! — гінець і шпигун упав на коліна, проминаючи світлий килим. — Не моя провина. Не міг знати, ваша величність.

Двері в кабінет відчинилися, на порозі з'явилися двоє вартових у повному обмундируванні.

— У в'язницю, — король підвівся з місця і своїм наказом дав шпигунові надію на життя.

Гонця підхопили під руки та витягли з кабінету. Тейрен Флемур лишився сам.

Він згодом подумає, що робити з ним. Стратити прилюдно, звинувативши в іншому злочині проти корони, або таємно заколоти, щоб не встиг розпатякати зайвого. Не зараз. Зараз правитель був у сум'ятті.

Леді Мелані виконувала надто важливу роль у його плані, щоб так безглуздо її втратити. Потрібно розібратися у тому, хто підклав королю таку свиню.

— І знищити, — прошипів Тейрен Флемур.

Більше у короля не було у підпорядкуванні шпигунки, яка могла знати більше за інших. Шпигунки, яка могла смикати за потрібні ниточки, щоб герцог Етьєнський не зірвався з королівського гачка.

Правитель королівства Флемур втратив одного із своїх найсильніших важелів тиску. І цього він нікому пробачити не міг. Навіть самому собі.