Двоєдушниця розплющила очі і сіла, намагаючись усвідомити, де знаходиться. За вікнами було світло, приміщення в першу мить здалося Ксанті незнайомим. Але пам'ять повернулася швидше, ніж напала паніка.

Вона у безпеці.

Вона дісталася туди, куди відправила її відьма Аїда.

І нехай Ксанта була не згодна з цим рішенням, вона послухалася.

Повільно спустивши ноги з ліжка, дівчина кинула ще один погляд у бік вікна. Судячи з розташування сонця, поспала вона мало. Так мало, що ніхто б не встиг виспатися за такий час. Але двоєдушниця, хоч ще й відчувала втому, спати більше не хотіла.

Вставши, вона потяглася за простою коричневою сукнею, яку дала їй Лана. Одягнулася і зробила крок до незачинених дверей.

За кілька хвилин Ксанта вже йшла коридорами замку, з подивом оглядаючись. Колись у неї перехоплювало дух від таких гігантських споруд, з великими вікнами, високими стелями. Вони здавались їй витворами велетнів із дитячих казок. А потім вона опинилася в у клятій вежі за високими кам'яними стінами.

Двоєдушниця здригнулася від страху і огиди, а потім зробила крок до вікна і застигла від захоплення.

На горизонті височіли величезні сині скелі, впиваючись шпилями в хмари. Вони здалися двоєдушниці такими величними, такими гордими й чарівними. Вони відволікли її від поганих думок і страху перед велетенськими спорудами.

Ксанта сама не знала, скільки милувалася цією картиною. А потім насилу відірвала погляд і опустила його — туди, де розрісся величезний зелений парк. Туди вона й вирішила вибратися. Набратися магічних сил. Адже хто знає, що чекає на неї попереду. Їй може знадобитися магія. Багато магії.

Вихід із замку двоєдушниця знайшла не одразу. Вона могла б звернутися по допомогу до людей, які раз у раз траплялися їй по дорозі. Але, по-перше, вони зовсім не звертали на незнайомку уваги, а по-друге, ті її не зрозуміли б. Ніхто тут не знав мови, якою говорила Ксанта. І це її непокоїло. Як її зрозуміє герцогиня? Як вона зможе розповісти їй хоч щось?

Але це було питання другорядним. Це була ідея Аїди, а не двоєдушниці. Тому насамперед Ксанта вирішила насититися магією. Крокнула в парк і, обравши стежку, пішла нею, віддаляючись від замку і намагаючись знайти затишний куточок.

Знайшовши, як здалося Ксанті, краще місце, вона сіла просто на траву і заплющила очі, прислухаючись до сили, яка пронизувала це місце.

Парк був живим. Магія текла у кожному клаптику землі, у кожному листочку на дереві, у кожній травинці під її пальцями. Десь попереду тихо шелестіла вода.

«Чи може у замку бути річка?» — майнула думка у двоєдушниці.

Не знаючи відповіді це питання, вона повернулася до поглинання магії. І через якийсь час знову відволіклася. Точніше, її відволікли.

Попереду, десь там, де дзюрчала вода, почулося кілька голосів. Один дзвінкий і високий — жіночий. А другий писклявий і наполегливий — дитячий.

Зацікавившись тим, що відбувається, двоєдушниця відсунула кілька гілок великого куща з якимись загнутими всередину шипами та червоними квітами.

"Це не річка", — зрозуміла дівчина, знайшовши очима великий кам'яний каскад, по якому з шумом стікала практично прозора вода.

А поряд вона побачила людей. Але говорили лише двоє. Нехай двоєдушниця і не розуміла їх, вона бачила інтерес, написаний на симпатичному жіночому обличчі. І невдоволення на хлопчачому.

Дитині було не більше п'яти зим від народження. Він стискав у руці короткий дерев'яний меч і активно махав їм, щось розповідаючи жінці.

Ксанта придивилась до незнайомки і посміхнулася.

Рівна постава, темна дорожня сукня, віяло в руці в тон одягу. Світле волосся зібране в недбалу зачіску, просто щоб не заважало.

А потім… незнайомка здригнулася і обернулася. До неї з боку замку бігла дівчина, яку Ксанта знала. Це була та, хто врятувала її від вартових та дала можливість відпочити. Лана.

Вона наблизилася до жінки, махаючи руками і щось швидко розповідаючи. З усього, що почула двоєдушниця, вона зрозуміла тільки одне — своє ім'я.

Лана розповідала жінці про неї. 

Усвідомлення осяяло двоєдушницю сонячним променем.

«Це герцогиня!»

Інакше й не могло бути. Ця жінка відрізнялася від усіх тих, кого бачила тут Ксанта. Вона трималася інакше, дивилася інакше. А коли вона говорила, всі інші замовкали. Все, крім хлопчика, який, як і раніше, стояв поруч, так і не кинувши тренувального меча.

Підірвавшись із місця, Ксанта буквально перестрибнула через кущ із шипами і поспішила до герцогині. Чим швидше вона зможе донести до неї потрібну інформацію, тим… а що тоді?

Вона не зможе зараз повернутися до Дейвії. Що їй робити після того, як герцогиня про все дізнається?

— Ксанта!

Лана помітила її першою. Герцогиня обернулася слідом і завмерла, розглядаючи незнайомку.

Двоєдушниця зупинилася за десяток кроків від Адель Етьєн і теж подивилася на господиню цих земель.

Герцогиня була ще красивіша, ніж здалося Ксанті здалеку. Світла шкіра, рівний ніс, чіпкий та уважний погляд блакитних очей. Родимка над губою додавала жінці нотку кокетства. Але, зустрівшись з нею поглядом, можна було сказати, що кокетство герцогині не притаманне.

— Адель Етьєн? — по складах промовила двоєдушниця, вказавши на герцогиню.

Та просто кивнула. Можливо, чекала від двоєдушниці поклонів чи ще чогось. Але Ксанта на цьому не зналася і тому залишилася стояти, чекаючи на розв'язку.

Герцогиня зітхнула, повернулася до сина, який терпляче чекав, поки мама вирішить всі проблеми. Вона присіла перед ним навпочіпки, притримавши важку спідницю сукні, і щось сказала. Хлопчик почухав темну маківку, прикрив на мить яскраві зелені очі і серйозно кивнув. За що отримав у нагороду посмішку.

А потім герцогиня випросталася, знову звернула свою увагу на Ксанту і… простягла руку, запрошуючи пройти за нею.

Двоєдушниця зробила крок до жінки, не ризикуючи простягнути руку у відповідь. А та, переконавшись, що її зрозуміли правильно, щось сказала Лані і попрямувала до замку. Двоєдушниця пішла слідом.

***

— І що вам ще там казали? — герцогиня сиділа у просторому світлому кабінеті в одному з крісел, встановлених біля каміна.

— Я розповіла все, що знала, — Ксанта сиділа по сусідству, стискаючи в руці кулон-краплю на тонкому ланцюжку.

Саме завдяки йому двоєдушниця розуміла мову, якою розмовляли в королівстві Орієнт. А герцогиня розуміла її. Цей кулон леді Етьєн дала Ксанті, варто було переступити поріг кабінету. Як потім пояснила жінка, саме такими артефактками оснащувалися моряки, що вирушали до іншого материка. Щоб люди розуміли одне одного. Але, як виявилося, навіть магія та артефакти не в змозі повністю забезпечити порозуміння.

— Добре, — герцогиня постукала пальцями по ручці крісла і встала. Сукня тихо зашелестіла. — Гадаю, ми з цим розберемося. А тобі… я можу гарантувати, що Орієнт не збирався починати війну. Особливо з королівствами з іншого материка. Ми самі нещодавно тільки оговталися від війни, яку ти навіть уявити не в змозі. Нехай я й не королева, а лише її сестра — даю тобі слово, що ми знайдемо тих, хто стоїть за всім цим. Тих, хто насправді винен у смерті твоєї сестри.

Ксанта прикусила щоку зсередини. Вона з побоюванням і цікавістю поглядала на герцогиню, слухала її і намагалася зрозуміти, наскільки правдиві її слова.

І приходила до думки, що всі навколо неї казали правду і мали рацію. Усі, крім самої Ксанти.

Першим став Штефан, який сказав, що не він один винен у тому, що трапилося. Після Ельва, коли відправила дівчину до Аїди. А потім уже й Аїда, коли відправила її сюди, розбиратися в тому, що відбувається.

Тому вона вирішила довіритися герцогині.

— Дякую… Ваша світлість?

Леді Етьєн озирнулася і посміхнулася:

— Так, до мене тут звертаються саме так.

Ксанта подумала мить, а потім простягла жінці кулон.

— Залиш собі, — похитала та головою. — Я запрошую тебе погостювати в мене, доки наші шпигуни збирають інформацію. Я говорила з королевою, у нас є підозри, які слід підкріпити, перед тим як переходити до дій.

— Дякую, — кивнула двоєдушниця, надягаючи артефакт на шию.

— І ще, — герцогиня знову поглянула на гостю. — Я відправляла до тебе придворного лікаря, чи він не приходив?

— Я здорова. Навіщо мені лікар?

— Лана сказала, що твій одяг був у крові. Хіба тебе не поранено?

Двоєдушниця стягнула губи в трубочку, дивлячись на жінку, і похитала головою:

— То була не моя кров, ваша світлість. На мене напали, коли я зійшла з корабля.

Леді Етьєн, здається, про щось замислилась. А потім без особливої надії спитала:

— У напавших були якісь розпізнавальні мітки, кулони чи дивний одяг?

Ксанта похитала головою.

— Добре. Спіймати за руку, отже, на цьому не вийде. А те, що це був їхній корабель, не є доказом. Гаразд. А щу... Ксанто, я запросила до двору одного мого старого друга. Він приїде за кілька днів. І щось мені підказує, що ви порозумієтеся.

Двоєдушниця нічого не це не відповіла. Навіть не надало значення приїзду якогось старого друга герцогині. Вона зараз думала тільки про те, що тепер їй невідомо скільки часу доведеться провести в чужій країні, чекаючи на гарні звістки. Сидіти склавши руки дівчина не любила, але поки що нічого не могла зробити.

Герцогиня доручила Лані приглядати за Ксантою. А сама знову поїхала з замку.

Наступного ранку Лана приступила до виконання нового доручення.

— Доброго ранку! Ти мене тепер розумієш?

Камеристка герцогині зазирнула до гостьової кімнати на третьому поверсі, де на невизначений проміжок часу поселили гостю.

Ксанта не спала, незважаючи на ранок. Вона сиділа на підвіконні, роздивляючись величезні гори на горизонті. Таких вона ще у житті не бачила. Вони зачаровували її.

— Доброго ранку, — двоєдушниця повернулася до збентеженої дівчини. — Так розумію. Завдяки цьому.

Вона підняла двома пальцями кулон, що висів на шиї.

— Хотіла подякувати тобі, — усмішка торкнулася губ гості. — Якби не ти, мене не пустили б до замку. І я б так і не зустрілася з герцогинею.

Лана почервоніла і зробила крок у кімнату, роздивляючись дівчину, за якою їй доручили приглядати:

— Я теж колись була на твоєму місці. Міледі проходила повз, наказала пустити. І… це змінило моє життя на краще.

— Думаєш, і в мене буде так? — посміхнулася двоєдушниця.

— Не знаю, — знизала та плечима. — Її світлість дуже мудра жінка. А тут ти поки що в безпеці. Тепер навіть у цій частині Орієнта безпечно.

Ксанта не зрозуміла, чому Лана зробила на цьому такий акцент. І чомусь так широко посміхнулась.

— Мені доручили приглядати за тобою, — чесно зізналася камеристка герцогині. — Давай ти поснідаєш, і я покажу тобі околиці?

— Приглядати за мною? — скинула вугільну брову Ксанта. — Хіба в тебе немає більш важливих справ? Я не дитина. Та й шкодити вам я не збираюсь. Але якщо боїшся цього, можеш замкнути мене у кімнаті. Я нікуди не подінусь.

Лана, здається, здивувалася словами гості. Принаймні її брови злетіли так високо, що сховалися за густим світло-пшеничним чубчиком.

— Я повинна робити це, щоб ти не нудьгувала, — сказала Лана. — Плани та справи в мене були, але вони зачекають. Тож підемо. Треба тебе нагодувати. А потім придумаємо чим зайнятися. Що скажеш?

Ксанта зітхнула, кинула останній погляд у бік скель. І зістрибнула з підвіконня.