Ксанта не розуміла жодного слова. Але з вдячністю кивала дівчині, яка назвалася Ланою. Ця Лана не просто нагодувала її, але ще й показала, де можна помитися і навіть знайшла їй кімнату, в якій можна відпочити.

— Герцогиня Етьєнська, — по складах промовила Лана, коли Ксанта стояла сита і в чистому одязі посеред невеликої кімнати, — незабаром приїде.

Лана жестикулювала, намагаючись донести незнайомці зміст своїх слів. Та та тільки хмурилась і вдивлялася в обличчя дівчині.

Лана важко зітхнула і вказала на ліжко, склала човником руки під щокою і промовила:

— Спи.

— Спи, — повторила Ксанта, зрозумівши, що їй щойно сказали, і зробила крок до ліжка.

Сперечатись із цією пропозицією двоєдушниця не збиралася. Вона втомилася за останні десять днів так сильно, що зараз трималася тільки на упертості. І коли двері за Ланою зачинилися, Ксанта завмерла, очікуючи почути клацання замка. Але не почула.

Двоєдушницю не замкнули. Вона не у полоні.

Впавши на ліжко і застогнавши від м'якості перини і подушок, Ксанта вперше за довгі дні посміхнулася. І відчула себе щасливою.

В неї вийшло. Вона дісталася туди, куди треба було. Вона вижила.

Останнє виявилося зробити не так вже і просто.

Спочатку подорож на кораблі… Ксанта здригнулася від одних лише спогадів про ту тряску, яка буде переслідувати її тепер у снах. 

Коли корабель кудись причалив, вона відчула себе найщасливішою двоєдушницею на світі, але ненадовго. Двері в її каюту відчинилися молодим юнгою, і той повідомив, що їй час вийти на сушу. Що знаходиться вона у порту якихось вільних городів.

Та тільки там — на суші — на неї вже чекали.

Ксанта це не одразу зрозуміла. У її душі вирувала ціла буря емоцій, вона готова була впасти на коліна, опинившись на твердій землі. Радіти тому, що її більше не жбурляє з боку в бік від ударів високих сильних хвиль.

Та тільки порт незнайомого їй міста зустрів Ксанту відсутністю галасу та загоном озброєних воїнів. Вони вихопили мечі, як тільки дівчина опинилася на суші, і направили на неї зброю.

Здригнувшись, двоєдушниця заплющила очі. Вона не хотіла згадувати, як каміння порту забарвилося в червоний. Не хотіла згадувати, що втекти не вдалося, довелося битися.

— Аїда мала рацію, — прошепотіла дівчина, ховаючи обличчя в подушку. — Це все більше і більше схоже на змову.

Вона думала, що зможе нарешті заснути. Нарешті відпочити у безпеці. Але навіть якщо ці стіни й готові були захищати її під час відпочинку, уві сні вона продовжувала тікати від переслідувачів, долати складний шлях. Харчуватися ягодами та грибами, які знаходила вздовж дороги.

Ніхто, як і раніше, не розумів того, що вона говорить. Люди в селах відсахувалися від неї, як від проклятої, хоч іноді й ділилися хлібом. А коли Ксанта по складах промовляла слова «герцогиня Етьєнська», вказували кудись на північ.

І вона йшла. Продовжувала йти на північ навіть у своїх снах. Бо тільки там їй могли допомогти. Якщо, звичайно, і в цьому відьма Аїда мала рацію.

***

— Тобі варто на це поглянути, — жінка в темній сукні з ідеальною поставою і зібраним світлим волоссям зробила крок у приміщення.

Двері за нею зачинилися.

— Адель? — друга жінка сиділа за письмовим дубовим столом. Таке ж світле волосся, такі ж блакитні очі. Тільки її голову прикрашала золота корона із зеленими смарагдами та червоними рубінами. — Мені доповіли, що ти вже покинула Урел.

— Правильно, — та, яку назвали Адель, зробила крок до письмового столу. 

І королева на мить завмерла, спіймавши себе на думці, що бачить перед собою зараз не молодшу сестру, а власну матір. Тільки Вів'єн Флемур могла здаватися настільки величною, навіть коли збентежена і здивована. Тільки їхня мати могла так увійти до кабінету глави країни і здатися господинею.

Але марення спало так само швидко, як і охопило Шарлін Флемур.

— Довелося повернутися. Я маю відомості, які можуть зацікавити тебе, як королеву. Здається, нас намагаються втягнути у війну.

Та, що поки що носила корону, підвелася. Її очі звузилися, а губи перетворилися на нитку. Шарлін зібралася миттю і кивнула, знаючи, що герцогиня не стала б кидатися такими словами, не маючи бодай якихось доказів.

Замість слів леді Етьєн простягла сестрі роздрукований конверт і без запрошення опустилася в крісло, знаючи, що наступна розмова не буде короткою.

— Хто така ця Аїда? — насамперед поцікавилася королева Орієнта, кинувши на сестру погляд поверх листа.

— Людина, якій можна довіряти, — спокійно відповіла леді Етьєн. Не розкривши правду. Не сказавши, що це справжня молодша сестра Шарлін. — Якщо вона сказала, що Священний град підштовхує Дейвію виступити проти нас, то так і є.

— Священний град, — Шарлін опустилася за стіл, забарабанила пальцями по стільниці. — Я чекала від них якихось дій за ці роки, але точно не такого. Ти вже написала Роналду?

— Ні, — герцогиня похитала головою. — Адже ти все одно писатимеш чоловікові.

Шарлін хмикнула. Сестра її знала надто добре. І нехай тасьє Зантіріс не став навіть королем-консортом, він відповідав за королівську армію, був першим генералом і саме йому варто було першому дізнатися про те, що відбувається.

— Він і Роналду передасть, — сказала герцогиня. — Але зі Сміфа додому вони швидко не повернуться. Тільки якщо у твого чоловіка немає знайомих портальних магів там.

Шарлін підібгала губи. Вона тільки вчора отримала листа, в якому Іша казав, що справ у Сміфі ще дуже багато. Для підтримки союзу між людьми та змієлюдами доводилося прикладати куди більше зусиль, ніж у їхньому дивному і незвичному шлюбі. І вони з генералом Етьєнським точно застрягли там ще на якийсь час.

— А що за дівчина має приїхати до тебе? — Шарлін знову подивилася на листа. — Двоєдушниця? Я щось чула про них. Але зараз не згадаю деталей.

— Ось тут я знаю, хто зможе нам допомогти, — леді Етьєн потяглася за чистим аркушем паперу та пером із чорнильницею. Королева нічого не сказала, дивлячись на таке свавілля. І навіть мовчала, доки її сестра складала листа і відправляла його кудись магією.

— Їдь додому, — нарешті сказала Шарлін. — Якщо ця дівчина десь у дорозі, то варто її зустріти та розпитати. Може твій інформатор не все зміг довірити паперу. І… давай я все ж таки запрошу мага для побудови порталу? Так ти швидше опинишся в герцогстві.

Шарлін на мить задумалася про те, щоби побудувати другий портал у Сміф. Але швидко відкинула цю ідею. Якщо Іша сказав, що повернуться вони нескоро, то питання безпеки двох країн стоять ще надто гостро. І відволікати раптовою появою нехай і самої королеви витівка не з найкращих.

— От тепер не відмовлюсь, — леді Етьєн підвелася. — Схоже, у герцогство варто повернутись швидше, ніж я передбачала.

Шарлін кивнула і витягла з шухляди столу невеликий артефакт, за допомогою якого збиралася зв'язатися спочатку з магом, якому були підвладні портальні чари, а потім уже і з власним чоловіком. Якщо вже вона не може перенестися до нього особисто, вона хоча б сповістить його про загрозу, що насувається.

— Ну, я їм влаштую, — прошипіла Шарлін, активуючи артефакт. — Священний град, здається, забув, як це зв'язуватися з Флемур.

Жінка, яка відгукувалась ім'я Аделаїда Етьєн, лише посміхнулася після цієї заяви. Але не погодитись з нею не могла.

***

Герцогиня Етьєнська зробила крок у портал з високо піднятою головою. Вона ненавиділа портали, усією душею ненавиділа. І на те були причини. Тому що майже кожен портал у її житті або відкривався у найстрашніших ситуаціях, або був ознаменуванням чиєїсь смерті.

З Роналдом вона все ж таки поговорила до свого відбуття зі столиці.

— Аліно, адже ти вже знаєш, що робити, — сказав її чоловік, коли вона закінчила розповідь. Він усміхався у відблиску артефакту зв'язку.

— Знаю, — погодилася та, що для світу продовжувала носити ім'я Адель. — Просто не люблю, коли такі вісті доходять до тебе із запізненням.

Герцог криво посміхнувся:

— Дейвія не Мертві землі, а їхній король не боги. Тут буде легше вирішити проблему.

Леді Етьєн відповіла на усмішку і знизала плечима:

— Не знаю, може, ти й маєш рацію. А може, я зараз повернуся до герцогства, вислухаю цю двоєдушницю і ухвалю рішення збирати армію.

— Генерал Хольдерік у Тавкаєні, звернися тоді до нього, — зі спокоєм порадив герцог. — І обійми від мене Ніколаса.

— Обов'язково, — герцогиня ще раз усміхнулася, попрощалася з чоловіком та деактивувала артефакт.

І ось так, обмірковуючи можливий розвиток подій, Аліна зробила крок у портал. Світ закружляв, змащуючи кольори, дихання перехопило. А наступної миті все різко стало на свої місця. Леді Етьєн на мить завмерла, обвела поглядом коридор замку, в який її вивів перехід. І, розвернувшись, попрямувала у зворотний бік, збираючись розпитати лорда Фінгара про останні зміни за час її відсутності.

— Міледі! — голос служниці пролунав зі спини. — Ваша світлість! Ваша світлість!

Леді Етьєн озирнулася і навіть не здивувалася Лані, яка бігла їй назустріч.

«Ніби нічого й не змінилося за ці роки», — подумала вона й посміхнулася камеристці, на якій обличчя не було.

— Що трапилося, Лано? — З посмішкою поцікавилася вона. — Приїхала якась дівчина та шукала мене?

— Так ... — Лана завмерла і відкрила від подиву рота. Потім швидко опанувала себе і заторохтіла: — Приїхала. Я її нагодувала і поклала спати. Виглядає ця дівчина так, ніби за нею зграя вовків лісом ганялася. І говорить незнайомою мовою! Я жодного слова не зрозуміла!

Герцогиня вислухала її, киваючи. А потім сказала:

— Добре, тоді нехай поки що відпочиває. А ти знайди Ліха, відправ до неї, хай огляне нашу гостю — можливо, вона поранена. Доповіси мені, як дівчина прокинеться. І… де мій син?

Лана тепло посміхнулася:

— Його світлість зараз із лордом Іейтеном у парку. Ніколас зацікавився зброєю у залі трофеїв, і радник погодився провести урок  для вашого сину.

Герцогиня на мить заплющила очі, а потім хмикнула, ніби й не здивувалась цьому.