— Я знаю, що він уже в тебе, — голос пролунав від дверей до аудиторії, які виявилися незачиненими.

Штефан хоч і не почув кроків, не здригнувся. Повільно відклав доповіді, написані учнями від руки, і повернувся до входу.

— Що ти тут робиш? — питання було адресоване двоєдушнику, який більше й сам на себе не був схожий.

Ренрік тільки пирхнув, похитнувся:

— Чекаю на тебе. У нас сьогодні парне тренування з Леєм.

— Так, по обіді, — підтвердив викладач.

— Я прийшов за індовіром, щоб було, що тренувати, — усмішка розкреслила схудле обличчя. — Чи ти мені відмовиш навіть після наказу корони?

Штефан підібгав губи. Потім опустив руку, відкрив шухляду столу і поставив перед собою невеликий флакон з чарівною рідиною. Від одного погляду на розчин, яким пробігали магічні блискавки, у дорослого двоєдушника шлунок стягнуло спазмом. Він насилу відвів погляд і подивився на свого учня.

Але той уже, здається, забув про Штефана. Уся увага Ренріка була зосереджена на флаконі з такою бажаною рідиною. Солодкою, яка трохи пощипує язик, а потім… окрилює.

Так, насправді окрилює! Дає такі сили, що нікому й не снилося!

Штефан похмуро дивився на хлопця, який ніяк не міг зібратися з думками, тільки дивлячись на флакон і чіплявся пальцями за двері, щоб утриматися на ногах.

— Ти вб'єш себе цим, — Штефан накрив флакон долонею і, нарешті, знову відчув погляд учня на собі. — І можеш убити Лея.

Ренрік тільки пирхнув і ступив у бік вчителя. Щоб через мить вчепитися в його руку і відсмикнути її від флакона, за яким він з'явився.

— Тебе це не стосується. Корона наказала.

— Що вона тобі наказала? — скинув брову двоєдушник, що досяг віку творіння. — Знайти ту, яку ти вважав подругою? З якою був готовий стати проти всіх, в ім'я своїх переконань? Ти настільки слабкий, що готовий віддатися у владу індовіра і зрадити всіх і себе теж?

Ренрік знову пирхнув і схопив флакон. Він не відповів на жодне з поставлених питань. Розвернувся і поспішив до виходу.

Молодший із двоєдушників не бачив і не відчував, яким поглядом пропалює його старший. І не знав, наскільки Штефан шкодує, що все це відбувається.

***

— Та що таке?! — Ксанта ляснула себе долонями по стегнах, дивлячись на те, як чорний кінь розчиняється у повітрі.

Останні кілька днів вона невпинно тренувалася. Ловила на собі погляди інших артистів бродячого цирку. І не могла зрозуміти, що робить не так. Чому в неї  не виходить надовго втримати другу душу поруч.

Якщо вона не впорається із цим завданням, то виступ загрожує стати провалом. Коли кінь зникне перед цілим натовпом глядачів.

— Випий відвару, — запропонувала Ельва, яка сиділа на краю галявини, обраної Ксантою для тренувань. — Ти надто напружена.

Двоєдушниця кинула невдоволений погляд на ворожку. Зітхнула і заплющила очі.

— Ніхто не змусить тебе виступати, якщо ти не будеш готова, — додала жінка, роблячи ковток із дерев'яної чаші. — Не поспішай.

— Змусити, може, й не змусить, — підтвердила Ксанта, опускаючись прямо на килим зеленої трави й прислухаючись до магії, що текла в землі. Проникала у рослини, насичувала повітря. — Та тільки Ніль майже закінчила з вбранням, а Ітар зараз у місті, домовляється про виступ.

— Ну, місто те маленьке, — знизала плечима Ельва. — Навіть і не місто зовсім. Так, велике село. А з вбранням нічого не станеться. Воно не зіпсується, якщо вдягнеш його не післязавтра, а через десять днів.

Ксанта була з нею не згодна. Для неї було важливо виступити саме післязавтра. Не лише тому, що вона так вирішила. Не лише тому, що всі на неї сподівалися.

А тому, що це був день їх із Тессою народження. День, коли Ксанта просто повинна була показати сестрі, що, незважаючи на весь біль… або навіть завдяки йому, вона досягла багато чого. Вона спромоглася не просто закликати свою другу душу, а й бути з нею разом. Вона змогла знайти стежку, якою зараз йде. Вона не втратила смаку до життя, хоч і зробити це було дуже непросто.

І показати, що вона відчуває біль. Провину. Прожити це все. Пропустити через себе. І знайти у цьому силу. Для них обох.

Прислухаючись і насичуючись магією, яка відчувалася у всьому навколишньому світі, Ксанта поступово заспокоювалася, збиралася з думками.

Її вже не турбувало, що за її тренуванням спостерігають. Нічого не турбувало. Вона була наодинці із собою. І тому кінь з повітря виник з неймовірною легкістю.

Тряхнув гривою, вдарив копитом.

Чорний, як найтемніша ніч.

Повільно підвівшись, Ксанта не розплющила очей, дивлячись на себе через коня.

Простягла руку, торкнулася нею морди та посміхнулася.

Кінь повільно ляг, підігнувши під себе ноги, підставляючи спину. Ксанта піднялася на неї і завмерла на мить, прислухаючись до нових відчуттів. Їй самій ніби було важко від своєї ваги. Але не так, щоб не вистачило сил зробити перший крок. За ним другий. Третій.

І тільки коли кінь пройшов кругом по галявині, Ксанта сповзла з його спини і розплющила очі.

Друга душа стояла навпроти ніби якесь неправильне відображення. І не поспішала зникати.

Цього разу вона довше, ніж звичайно, проіснувала у світі.

— Обід готовий! — голосний голос Деріка змусив Ксанту здригнутися. Розірвати зоровий контакт із конем. І той… розчинився у повітрі.

— Прокляття! — прошипіла дівчина, застогнавши від злості. А Фокусник скривився, розуміючи, що тільки-но нашкодив.

— Вибач.

Це все, що він сказав двоєдушниці. З того вечора, коли циркач її поцілував, вони більше не розмовляли. Наче всі теми, які тільки можна було обговорити, розчинилися в повітрі. Просто зникли.

— Нічого, — відповіла Ксанта так само коротко і відвернулася.

Їй самій було погано від того, що їхні стосунки зіпсувалися. Змінились. Якщо раніше вона готова була сприймати Деріка як приятеля, можливо, друга, то зараз вона навіть не знала, як дивитися на нього. Тому що варто було двоєдушниці тільки поглянути на Фокусника, як перед внутрішнім поглядом з'являвся спогад того вечора. І жар приливав до щок.

— Ксанто?! Де Ксанта? — голос пролунав від воза. А потім з'явилася і сама Ніль. — Йди-но сюди! Потрібно приміряти вбрання.

Двоєдушниця важко зітхнула. Вона, здається, вже переодягалася разів з двадцять. І це лише за сьогодні. Лучниця намагалася підігнати кожну деталь до рівня ідеалу. Щоб одяг сидів як влитий. Щоб…

— Дай ти їй дух перевести, — обсмикнула Ніль Ельва і підморгнула Ксанті. — Ти ж усі мірки зняла. Годі вже її ганяти, чи на виступі вона не номер показуватиме, а твоє вбрання?

Ніль невдоволено зиркнула на ворожку, але нічого не відповіла. Тільки зітхнула, розвернулась і попрямувала назад до воза. А двоєдушниця видихнула і подивилася на Ельву:

— Дякую.

— Та нема за що, — усміхнулася та. А потім повторила свою пропозицію: — Відвар будеш? Чи підеш з усіма обідати?

Дівчина згадала, хто кликав її на обід. І похитала головою.

— Згодна на відвар.

Ворожка посміхнулася і простягла дівчині глиняну чашу з гарячим напоєм. Налила вона його туди ще до того, як почула ствердну відповідь.

Ксанта сіла прямо на траву поряд з Ельвою і на мить прикрила очі, вдихаючи терпкий аромат відвару.

— Поговори із ним, — несподівано промовила жінка, до якої двоєдушниця сіла спиною.

— Що? — Ксанта зробила перший ковток і, здається, зовсім не зрозуміла, про що каже жінка.

— З Деріком, — спокійно пояснила та. — Адже я бачу, що між вами сталося. І розумію, чому ти побоюєшся.

— Що ти можеш знати? — розлютилася Ксанта, розвернувшись до ворожки. Але зустрілася з поглядом, у якому було стільки болю та гіркоти.

— У нас із Пельтером теж були складнощі, — спокійно промовила вона. — Він не розумів, чому подобається мені. Вважав, що так не буває.

Ксанта затамувала подих, подумки лаючи себе.

А коли Ельва замовкла, тихо спитала:

— А буває? Що з цього взагалі може вийти? Це не правильно.

— Буває, — дівчина почула усмішку у відповіді ворожки. — А ось що з цього може вийти, тільки ви зможете вирішити. Але поки ти його уникаєш, а він не може набратися сміливості навіть на розмову — нічого не вийде.

Ксанта не розуміла, чому Ельва підштовхує її до цього. Не розуміла, поки знову не подивилася на жінку і не згадала її історії.

— Може, ти й маєш рацію, — тихо промовила Ксанта, відвертаючись. — Але я зараз не можу собі дозволити навіть думати про це. У мене стільки турбот…

— І які у тебе турботи? — незворушно поцікавилася Ельва. — До виступу ти готова, хоч і не віриш у це. Зараз ти в безпеці, про це поки що не варто перейматися. Чого тобі не вистачає зараз, Ксанто?

Двоєдушниця не відповіла. Вона знала, чого їй не вистачає. Їй не вистачає сил та вмінь, щоб залишити безпечне місце, яке вона знайшла у лавах бродячих артистів. Їй не вистачало сміливості, щоби починати продумувати план помсти.

Єдине, чого їй зараз вистачало сповна, це ненависті до корони. Ненависті, яка тремтіла як натягнута тятива, готова будь-якої миті або луснути, або випустити смертоносний снаряд.