— Я їду! — різко обізвався той, хто майже міг вважатися чоловіком. Той, хто майже зробив крок у вік створення.

— Батько не пустить, — озвався його брат, похитавши головою.

Але Ворт цього, здається, не почув. Він продовжував збирати речі в невеликий мішок. І нахилився до ліжка, витягаючи з-під нього великий зазубрений ніж із широким лезом.

— І де ти її шукатимеш? — Лорт тільки похитав головою, дивлячись на збори брата. — Якщо навіть корона не змогла знайти Ксанту.

Ворт здригнувся, рука з затиснутим ножем повисла вздовж тулуба. А в очах брата Лорт прочитав розпач.

— Я розумію, що ти хочеш допомогти їй, — сказав він. — Але ж тобі це не до снаги.

Ворт підібгав губи і сів на ліжко, згорбився.

У нього перед очима досі стояла картина, що розігралася на одній із вуличок їхнього села. Коли вершники корони ще не покинули поселення. Коли Хоя дізналася про смерть Тесси. І коли вона спробувала напасти на посланців.

Магія буквально закип'ятила повітря навколо жінки, з її пальців посипалися іскри, крик перетворився на рик.

Коні злякано почали задкувати, іржати. Один із посланців корони випав із сідла. Землю біля його ніг вжалила блискавка, що зірвалася з пальців Хої.

Її перехопив чоловік, а кілька односельців стали між жінкою та посланцями, намагаючись запобігти ще одному лиху. Поки одна двоєдушниця не стала причиною знищення їхнього села.

— Через них загинула Тесса, — пробурмотів Ворт, піднявши погляд на брата. — Хіба це тебе не ранить? Чи не робить тобі боляче? Адже вона подобалася тобі.

— Так, — не став брехати Лорт, скуйовдив світле волосся п'ятірнею. — Але її не повернути. І ми не знаємо, що спричинило її смерть. І це диво, що Ксанта жива. Ти знаєш, як воно зазвичай буває.

— Знаю, — Ворт різко підвівся, підхопив мішок і ніж. — Ти зі мною?

Лорт забарився на кілька миттєвостей, а потім хитнув головою і відвернувся. Він не бачив, як його брат вийшов на ґанок. І не знав, що шансів побачитись знову у них дуже мало.

***

— Ніль, почнемо з тебе, — Ітар нервував, ходячи практично порожнім залом.

Ксанта сиділа тихо в кутку прямо на кам'яній підлозі і, затамувавши подих, спостерігала за тим, як артисти готуються до виступу, який ось-ось мав розпочатися.

Сьогодні «Бродяги» виступали не в наметі, виділеному містом, і не на вулиці. Сьогодні їх виступ спонсорував якийсь заможний граф, ім'я якого для двоєдушниці не означало зовсім нічого.

Але те, як блідли й нервували інші, говорило про те, що граф цей не остання людина. І це трохи непокоїло дівчину. Адже будь-який граф безпосередньо підкоряється короні. І якщо її тут пізнають — бути біді.

— Чому не з мене? — Гловар сидів на камені, який обмотали товстою мотузкою. Ці каміння цирк перевозив із собою. Під їхньою вагою так сильно прогинався віз, що ледве повз по дорозі.

— Там дуже багато аристократів, — глашатай відмахнувся від Людини-Скелі. — Їхнє розташування треба заслужити… Ніль перша, після неї Татія. А де Татія?

— Вона вийшла подихати свіжим повітрям, — озвалася Ельва, яка, здавалося, єдина не хвилювалась перед майбутнім виступом. — Тобі б теж не завадило перевести дух, Ітаре.

Чоловік від неї просто відмахнувся, глянув спочатку на Фокусника, котрий готував свій реквізит, а потім повернувся до Ксанти.

Дівчина тим часом розгладжувала блакитну спідницю сукні. Вбрання подарувала їй Ніль на попередній стоянці. Сказала, що в неї було зайве. Але те, як добре сукня сіла по фігурі двоєдушниці, вказувало на брехню. Мабуть, Ніль його просто пошила для неї за кілька днів. Або перешила зі старих своїх речей.

— Нам потрібна буде твоя підтримка, — Ітар зробив крок до Ксанти. — Поки що не знаю, яка саме, але тут без магії ми грошей не заробимо.

Дівчина кивнула, а потім спитала:

— Хіба цирку не одразу платять? Дерік казав…

— Зазвичай, так воно і буває. Але тут нам заплатять лише у тому разі, якщо виступ сподобається гостям графа. Тому, Ельва, —  його погляд знову був звернений на ворожку, — тільки хороші передбачення. Будь ласка.

— Пропонуєш мені брехати їм? — саркастично поцікавилася провидиця.

— Ні, просто не говори про погане!

Ксанта не втручалася, відчуваючи, як повітря буквально починає іскритися від емоцій, що в нього виплескують.

— Починаємо, — голос Ітара пролунав за кілька хвилин. А потім він відчинив перед собою великі двостулкові двері і ступив за них: — Пані та панове! Вас вітає цирк «Бродяги»! І сьогодні ми хочемо заслужити ваш сміх та оплески! Першою виступає наша Лучниця!

Ніль видихнула, стоячи збоку від дверей, кивнула одному з чоловіків, які більше були схожі на тіні в реальному житті: їхали окремо, допомагали з речами та виступами, і лише зрідка підсідали до багаття.

Дерік познайомив їх з Ксантою, це були троє братів, німих від народження. Вони ніде не могли знайти собі місця у світі, доки не зустрілися з «Бродягами».

Ніль уже виступала, слідом за нею до великої зали, де зібралися аристократи, вибіг один із братів із кошиком яблук. Ксанта чула, як свистять стріли в оглушливій тиші, і теж починала нервувати.

Ніхто з аристократів, які зараз спостерігали за виступом дівчини, й не подав звуку. Не ахнув. Не заплескав.

І… не попросив номера на біс.

Ніль зробила крок назад, похитнулася і обвела інших шокованим поглядом.

Їй не вдалося закохати в себе публіку. Її номер провалився.

У Ітара смикнулося око, а через мить він уже натяг на себе посмішку і знову вискочив перед присутніми:

— Наша чудова Лучниця продемонструвала вам свої навички! Її стріли завжди потрапляють у ціль, чи це не майстерність?

Миттєвість. Тиша.

— І наступною я представляю вашій увазі нашого Фенікса! Зустрічайте!

Татія кивнула двом братам, які влаштувалися за барабанами, прийняла з рук третього два смолоскипи і зробила крок у відчинені двері.

Стук барабанів наростав, Ксанта тільки уявити могла, наскільки чуттєвий та чарівний танець зараз виконує Татія. Шипіння смолоскипів, плавні рухи, химерні вогняні сліди у повітрі.

Бій барабанів посилювався, номер добігав кінця. Зараз все й вирішиться. Зараз.

Ітар ступив назад до глядачів, барабани затихли, Татія проскочила назад до трупи. А за її спиною панувала тиша.

"Там взагалі глядачі є?" — Засумнівалася Ксанта, вставши з підлоги.

Якщо Ніль могла аристократів ще особливо вразити, то Татія… вона мала змусити їх посміхатися і плескати.

Ітар оголошував наступного промовця, Гловар тим часом підтягнув два камені ближче до дверей, щоб помічникам було простіше їх доштовхати. А Ксанта підкралася до відчинених дверей і обережно визирнула.

По той бік була ще одна зала. Навіть більше той, яку виділив їм господар маєтку. Біля дверей звільнили досить великий простір для виступу. А далі… море витончених стільців із високими спинками. Майже всі зайняті гарно одягненими жінками та чоловіками. І всі сидять із кам'яними обличчями, хтось із дам обмахується віялом, хтось неквапом п'є вино з високого келиха. Але на обличчях лише нудьга та сумніви.

Гловар виступав навіть краще, ніж у Ошаурі. Ксанта стежила за його рухами і тільки дивувалася, як легко він поводиться з такими важкими каменюками. А потім, коли один із каменів був високо у повітрі…

— Досить! — ляснув у долоні чоловік, що сидів у першому ряду.

Ксанта встигла відзначити тільки витягнуте незадоволене обличчя з орлиним носом і темне волосся, коли побачила, що Людина-Скеля щойно оступилася від несподіванки.

І камінь полетів униз так, що його неможливо було зловити.

Двоєдушниця зчепила зуби і спрямувала свої чари, підхоплюючи важку кам'яну брилу, розвертаючи її в повітрі, утримуючи на кілька миттєвостей довше. І тільки коли пальці Гловара вчепилися в товсту мотузку, дівчина видихнула і притулилася до дверей.

— Про що ви, мій графе! — Ітар уже був там перед усіма аристократами. — Вам щось не припало до душі?

Ксанта боялася визирати і тому тільки слухала.

— Ваш цирк мене розчарував, — рипнули ніжки стільця. — Я не побачив нічого, що мене здивувало б. Все так само, як і в інших бродячих артистів. Ви даремно витрачаєте мій час і час моїх гостей.

— Запевняю вас, ми ще маємо чим здивувати вас, мій графе, — запевнив його Ітар.

А Гловар пройшов повз Ксанти, тягнучи за спиною два величезні каменя. І якщо це не могло здивувати мерзенного графа, то двоєдушниця навіть не знала, що йому потрібно.

— Можливо, вас зможе вразити наш фокусник? Дозвольте нам все ж таки закінчити виступ.

Ксанта виразно почула, як граф пирхнув. Але ніжки стільця знову рипнули.

Ітар повернувся до своїх, його око сіпалося. Він тільки кивнув Деріку. І поспішив постати перед дуже вимогливими глядачами.

— Ітар, — двоєдушниця зробила крок до нього. — Я можу чимось допомогти?

— Боюся, що вже ні. У тебе немає ні номера, ні вбрання. Я гадав, що ми зможемо їх здивувати, а ти допоможеш нам трошечки. Аде зараз…

Ксанта кинула зацькований погляд туди, де зараз виступав Фокусник. Вона чітко бачила, як кілька жінок захоплено стежать за рудоволосим юнаком. Але потім вони зиркають на господаря маєтку і тут же ховають свої посмішки.

— А якщо…

Ітар її вже не слухав, він поспішив до Малівики, щоб передати їй якісь вказівки.

— Дякую, — поряд із двоєдушницею зупинився Гловар.

— М? — Ксанта не відразу зрозуміла, що саме почула, так сильно занурилася у свої думки, обмірковуючи, що саме вона може зробити для порятунку цього виступу.

— За те, що допомогла, — чоловік кивнув. — Я не спіймав би його без твоєї допомоги.

Двоєдушниця лише посміхнулася, не знаючи, як реагувати на подяку, і поспішила за Ітаром до Малівики.

— І що я повинна зробити? — Дівчина голосно шепотіла. — Як ти пропонуєш рятувати ситуацію? Ми вже натягли канат. Це все, що я можу.

— Я можу якось урізноманітнити твій номер, — Ксанта зупинилася поруч із Ітаром. — Потрібно тільки швидко щось вигадати.

Глашатай кинув на двоєдушницю зацькований погляд. Він був готовий до того, що аристократи не так тепло приймуть їхній цирк, як простий люд. Але навіть не думав, що все може виявитись настільки погано.

— А що ти можеш? — Малівіка вчепилася в Ксанту поглядом. — Друга душа? Магія? Що ми можемо взагалі зробити?

— Душа не варіант, — хитнула головою двоєдушниця, не уявляючи, як вони потім пояснять, як затягли коня на другий поверх і куди його потім сховали. — Але я можу допомогти тобі чарами. Який твій найскладніший трюк? Я підстрахую, щоби ти змогла його зробити.

Очі Пташки спалахнули азартом.

А Ітар похитав головою:

— Ні, ви це не відпрацьовували. Ти можеш упасти і шию собі зламати.

— Нам потрібні ті гроші, які хоче платити граф.

— Не впевнений, що він хоче платити.

— Я згодна! — Малівіка кивнула Ксанті. — Ітаре, пусти наступною Ельву. Мені потрібен час.

Двоєдушниця перетворилася на слух, слухаючи те, що казала їй Пташка. Сама дівчина не бачила того номера, що був у запасі гімнастки. А потім…

— Ніль, іди сюди! — Ксанта покликала Лучницю. — Потрібна твоя допомога.

— Що? — Малівіка насупилась. — Про що ти?

— Вона ніколи не промахується, га?

— Так.

— У мене є одна ідея. Я впораюсь, утримаю тебе. Це буде неймовірна завершення номера.

До моменту, коли Ельва ходила між аристократами, пророкуючи їм тільки найкраще. Троє дівчат обговорювали задум, який потім просто вивалили на голову Ітару.

— Ви збожеволіли, — тільки й зміг обуритися глашатай. Але його ніхто не збирався слухати.

— Оголошуй, — задоволена посмішка Малівіки говорила за всіх. — Ми готові.