Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація

 

— Пам'ятаєш, як тоді було весело? — Тесса штовхнула сестру в плече і засміялася.

Ксанта відповіла їй легкою посмішкою і підняла очі догори, роздивляючись блакитне небо. Декілька пухнастих білих хмар, що ліниво пливли по ньому, знесло поривом вітру. І зараз дівчині нічого не заважало і уявляти, що їй бачаться далекі світи, які ховаються десь там. За небесами.

—  Мені не вистачає тут річки, —  пробурмотіла Тесса, опускаючись на зелений килим трави поряд із сестрою.

Земля ще не повністю прогрілася, але рослини вже пробилися та заполонили собою все, що могли. Теплолюбні квіти ще не розпустилися, але їхні бутони налилися і були готові розкритися, як тільки весна зробить крок ще ближче до літа.

— Мені тут багато чого не вистачає, — відповіла Ксанта. — Сім'ї, друзів… як гадаєш, Лорт із Вортом про нас забули?

—  Не думаю, —  посміхнулася Тесса. — Упевнена, ми з ними ще зустрінемося.

— Сподіваюся на це.

Сестри помирилися майже відразу після сварки, яка віддалила їх ще більше. І зараз намагалися налагодити спілкування. Повернути те, що втратили. Принаймні саме так здавалося.

Тесса потяглася і поклала голову Ксанті на плече:

— Як гадаєш, нам тут дадуть провести свято Дволикого?

— Вони не посміють відмовити двоєдушникам у цьому, — хмикнула дівчина, смикнувши сестру за пасмо. — Вони ж не хочуть бунту.

— Двоєдушники хіба вміють бунтувати? — хмикнула Тесса. — У всіх селищах проголосували за те, щоб підкоритися короні. Про який бунт тут взагалі може йти мова?

— А чи про всі поселення ми знаємо? — задумливо прошепотіла її сестра.

—  Про що ти? — двоєдушниця відсунулася і зазирнула сестрі у вічі.

Ксанта тільки плечима знизала:

— Та так, просто думки. Адже ніхто так і не впізнав Штефана.

— Може ті, з ким він жив в одному селищі, були надто малі, щоб знати його, — Тесса віддзеркалила рух сестри, так само знизавши плечима. — Цікаво, чому його брат не приїжджає? Все ж таки не вірю в те, що двоєдушники можуть довго бути так далеко один від одного.

— Угу, — буркнула Ксанта. — Чекаємо на лекцію про зв'язок двоєдушників, яку він нам обіцяв. Можливо, це проллє світло.

Сестра хмикнула і штовхнула Ксанту в бік:

— Ага, чекали-чекали, та й годі сказали, — пирхнула дівчина. — Він нам так про прокляття дзеркального місяця і не розповів.

— За його версією, його не існує.

— І ти віриш у це?

— Не знаю, — Ксанта встала. Подала сестрі руку. — Може, ну його, цього Штефана? Я бачила м'ячик у Горрди під ліжком. Що скажеш?

Тесса променисто посміхнулася:

— Що Горрда нам його не дасть.

— А ніхто й не збирався питати, — підморгнула двоєдушниця і потягла сестру за собою.

 

***

 

— Я отримала повідомлення, — дівчина переховувалась у тіні коридору. Кілька палаючих на стінах смолоскипів не вихоплювали ні її обличчя, ні постаті.

Але голос можна було впізнати. Особливо тим, хто її добре знав.

— І якою буде твоя відповідь? — Чоловік не ховався. Він стояв у світі. Не боявся, що його побачать чи впізнають. — Чи змінився він з того осіннього дня, коли ти вперше прийшла до мене?

Тиша повисла в коридорі. Дівчина охопила себе руками. Вона тягла час не для того, щоб потягнути його. Вона знала, якою буде її відповідь. Але страх все одно охопив двоєдушницю, змусивши завмерти на кілька хвилин і згадати той день, про який їй щойно нагадали.

Тоді стояла вітряна холодна погода. Зима вже стукала у вікна, але поки що її не пускали, проводжаючи останні дні осені. Тоді Тесса знову говорила із сестрою, розуміючи, що заняття нічого не дають. І з хоробрістю, яка зазвичай їй не була притаманна, Тесса знайшла Штефана і попросила про розмову.

Того вечора її голос звучав тихо, але рівно. Вона не поспішала, не запиналася. Вона чітко і ясно висловила думку, що готова на все, аби викладач зміг допомогти її сестрі. Вона готова на все, щоб Ксанта була щасливою.

Але тоді Штефан відправив її спати. Не дав надії. Не дав змоги допомогти.

А нещодавно написав записку, в якій сказав, що дещо змінилося.

— Я готова допомогти сестрі, — промовила Тесса, коли Штефан вже готовий був зробити крок назад і залишити дівчину наодинці з її сумнівами. — Я зроблю все, що потрібно.

— Все? — чоловік смикнув куточком рота, з викликом дивлячись на дівчисько.

А вона… вона повелася так, як зробила б Ксанта. Повільно підняла голову і зустрілася поглядом із викладачем:

—  Так. Все.

— Навіть не спитаєш мене, що тобі доведеться робити?

— Ні, — вона похитала головою, сховавши за цим жестом тремтіння, яке пробігло по тілу. —  Минув цілий рік, а моя сестра досі не змогла розбудити другу душу. Якщо я чимось можу допомогти. Я це зроблю.

Штефан підібгав губи. А потім зітхнув і відступив на крок, жестом пропонуючи Тессі пройти за ним:

—  Добре. Тоді ходімо. Я розповім про твою роль. Але маю попередити, буде боляче.

Тесса все ж таки здригнулася. Але за мить зробила крок вперед.

Вона чітко бачила, як погано її сестрі. Як із кожним новим розчаруванням їй стає лише гірше. І Тесса чудово знала, що якби в такій ситуації опинилася вона, Ксанта б не зволікала, не трусила і не відступала. Вона б йшла вперед із упертістю барана, аби тільки допомогти їй.

І вона має зробити зараз так само.

Інакше яка із неї сестра?

 

***

 

Сірий ранок тільки торкнувся світа, а в спальні для дівчаток почувся шурхіт. Ксанта тихо відкинула ковдру, спустила ноги та потерла очі.

Вона страшенно втомилася за цей рік. Їй здавалося, що вона вже не висипається цілу вічність. Але це мала ціна за те, чого дівчина прагне.

Окинувши поглядом кімнату, вона придушила в собі хвилю заздрості, яку викликали все ті, хто ще спав і бачив яскраві сни. Двоєдушниця навіть не сумнівалася, що більшість із цих дівчат насправді зараз дивляться сновидіння. І більшість із них, якщо не всі, радісні та барвисті.

Ще раз потерши очі, Ксанта повернулася до ліжка сестри, щоб подумки побажати Тессі доброго ранку, як робила завжди. І... застигла.

Ліжко Тесси  було порожнє.

Ксанта повільно зробила крок до порожнього ліжка, ніби не повіривши очам. І спохмурніла.

«Куди це Тесса в таку рань поділася?» — подумалося їй.

Окинувши приміщення ще одним поглядом і не знайшовши сестри, Ксанта ще більше стривожилась.

Ні, Тесса ніколи не була сонею, вона з легкістю вставала в ранню пору, але вона вперше не опинилася у своєму ліжку за довгий рік, проведений у королівській вежі.

«Треба бігти, або я запізнюся до Штефана», — вирішила Ксанта через кілька хвилин.

Вона все ще переймалася. Але що могло статися з Тессою у цих стінах? Безсоння хіба що. Або, може, розлад шлунка.

З цими думками Ксанта попрямувала до купальні. Але й там сестри не було. Погане передчуття підганяло, Ксанта закінчила всі свої справи і попрямувала до сходів, щоб спуститися ними і опинитися в аудиторії.

Штефан, звичайно ж, спізнювався. Але саме сьогодні це страшенно нервувало Ксанту. Вона нутром відчувала, що щось не так. Але невидимий зв'язок, простягнутий між нею та сестрою, мовчав. Що теж було незвично. Адже навіть головний біль або яскраву емоцію іноді вона спокійно могла вловити. А тут… тиша. Гулка. Майже мертва.

— Штефан! — вона побачила вчителя першою і кинулася йому назустріч, не збираючись чекати біля дверей. — Штефан! Мені потрібна твоя допомога!

— Я знаю, — його усмішка була як завжди яскравою та заразливою. — Я тому й ходжу сюди щоранку. Ходімо в аудиторію.

— Чекай, — Ксанта труснула головою. — Щось не так. Тесса зникла і…

— Ну, куди могла подітися твоя сестра з вежі? — хмикнув учитель так, ніби його учениця ляпнула якусь дурницю.

А потім підхопив її під руку і повів до дверей, які завжди зачинялися на ніч. Відімкнув їх і пропустив дівчину вперед.

— Штефан! — Ксанта зробила крок усередину і розвернулася, дивлячись чоловікові у вічі, не в змозі пояснити свої тривоги. У неї просто не вистачало слів, щоб зробити це зараз.

— З Тессою все буде гаразд, — промовив двоєдушник. А потім клацнув замком. Двері за його спиною тепер були замкнені.

Ксанта відступила на крок:

— Нащо ти це зараз зробив?

— З нею все буде гаразд, — повторив чоловік, повертаючись обличчям до учениці. — Вона сама вирішила допомогти тобі.

— Що? — у вухах двоєдушниці задзвеніло. — Що це означає?..

— Сядь, я поясню.

Ксанта зиркнула на стілець, який на неї чекав. Але навіть із місця не зрушила. Тільки кинула погляд учителю через плече на двері, ніби оцінюючи свої сили, необхідні для втечі.

Вона насправді відчула себе у пастці. Після клацання замка. Після слів Штефана.

— Тесса зголосилася допомогти тобі, — повторив чоловік. — Сьогодні ми спробуємо ще один спосіб пробудження другої душі.

Він говорив спокійно та розмірено. Але з кожним його словом серце дівчини починалося битися дедалі сильніше.

— Який спосіб?

— Він чимось схожий на те, що Лей зробив для Ренріка. Тільки тоді ми не були причетні. Все сталося само собою. Тільки трохи стимуляції їхнього зв'язку, і все.

— Тесса непритомна?! — Ксанта сама не зрозуміла, коли з її пальців посипалися іскри. — Що ти з нею зробив, Штефане?!

— Згадай, — він зробив обережний крок у бік своєї учениці, — ти погодилася на ті методи, які я знаю. І це один із них. Ми маємо пробудити твою другу душу. Я обіцяю, Тессі нічого не загрожує. Даю слово.

Але Ксанта й не думала опускати руки, не думала заспокоювати свою магію. Їй було достатньо того факту, що її сестра не в порядку. Одного порівняння з Леєм, якому стало погано на тренувальному майданчику, вистачило, щоб пробудити в її душі бурю.

Ціною здоров'я сестри вона точно не була готова покликати другу душу. Як завгодно, але не так.

— Ти погодилася. Пригадай, — повторив Штефан. І ці слова вибили із дівчини все повітря.

Адже вона справді дала свою згоду на будь-які методи. Навіть не уточнивши. Навіть не подумавши. Просто дала згоду.

— Що швидше ти приймеш її рішення, то швидше для неї все закінчиться, — Штефан зробив ще один обережний крок до Ксанти. — То був її вибір.

Ксанта стежила за тим, як чоловік із кожним кроком наближається до неї, як до небезпечного звіра. Чекала. А коли між ними залишилося всього кілька кроків, скинула з пальців іскри йому під ноги і рвонула до дверей.

За спиною зашипів Штефан, а Ксанта вже врізалася плечем у перепону, схопилася за ручку дверей і пропустила через неї такий потік магії, що замок просто розплавився, а ручка відвалилася і залишилася в руках учениці.

Але вирватися із аудиторії вона так і не встигла. Чоловічі руки перехопили її за талію та відірвали від підлоги.

Ксанта лягала, сипала лайками та магією. Навіть, здається, намагалася вкусити Штефана. Вона й справді поводилася зараз як дикий звір. Тому що її сестрі загрожувала небезпека. Це Ксанта відчувалася якимось шостим чуттям. І всі заспокійливі промови викладача лише сильніше її лютили.

Чари Штефана накрили її темрявою. Свідомість двоєдушниці сгалсла, а тіло обм'якло. Вона не бачила, як викладач важко зітхнув і скривився, ніби йому самому не подобалась його робота.

Свідомість повернулася до Ксанти так само різко, як і покинула її. Вона сіпнулася, намагаючись зрозуміти, де знаходиться. І на свій жах зрозуміла, що все там же. У тій самій аудиторії, на проклятому незручному стільці. А руки та ноги стягнуті мотузками.

— Пробач за це, — пробурмотів Штефан, стоячи за кілька кроків від дівчини і спираючись на стіл. — Але ти мене не слухала. А я мушу тобі допомогти.

— Але ж не так! — Вона смикнулася. — Розв'яжи мене!

— Як тільки все закінчиться, — пообіцяв він, крокнувши до дівчини. — Постарайся. Якщо в тебе зараз все вийде, то вже надвечір ти побачиш сестру.

— А якщо ні? — з ненавистю прошипіла вона крізь зуби. — Триматимеш мене тут? Прив'язаною?

— Сподіваюся, що до цього не дійде, — похитав головою чоловік. — Почнемо?

— Ти ж мене все одно не відпустиш, — сіпнулася вона. — І Тессу теж.

Він не відповів, але це і було відповіддю. Вона просто не мала вибору. І що більше Ксанта чинила опір, що більше тягла час, то довше Тесса була у небезпеці.

— Що я повинна робити?

— За тебе все зроблять. Тобі треба тільки знову звернутися до своєї другої душі. Зрозуміла?

— Так.

Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. Але зробити це було дуже складно. Дівчина ніяк не могла прийняти те, що за її проблеми віддуватиметься сестра. Вона не знала, що відбувалося з Леєм. Не розуміла, як його хвороба допомогла Ренріку. І це все лякало її. До одуріння лякало.

Неймовірним зусиллям волі вона занурила себе у стан близький до трансу. Підтримувала її тільки думка про те, що чим швидше вона все зробить, то швидше відпустять її сестру. І зараз у неї просто немає права на помилку.

— Починайте, — голос Штефана пробився, як крізь товщу води. І звертався він явно не до неї.

Перший укол вона відчула серцем. Знала це почуття. Це був біль. Але не її. А сестри.

Зчепивши зуби, Ксанта постаралася зосередитися, все глибше занурюючись у стан, який нагадував їй блукання в тумані.

Новий укол. І ніби поштовх у спину, який спрямовує її у потрібному напрямку.

Примушує йти правильною дорогою.

Ще два швидкі уколи.

"Дволикий, що ж вони з тобою роблять, сестричко?"

Наступний укол виявився настільки болючим, що Ксанта мало не випала зі стану трансу. Він ніби пробив її серце наскрізь.

А ось наступний... наступний виявився таким, що вона не стримала крику. І задихала, виринаючи з трансу.

Охнула і підняла погляд на вчителя.

— Повернися, — наказав Штефан, зустрівшись із ученицею поглядом. — Зараз же.

— Щось не так, — прохрипіла Ксанта, хапаючи ротом повітря. — Зупиніть те, що робите. Щось не так.

Вона знала це, хоч і не бачила того, що відбувалося в далекій темній кімнаті без вікон. Не бачила того, як чоловіки в чорному схилилися над бездиханою Тессою, як один працював ножем і магією, а другий спішно заливав зцілюючими відварами видимі рани. Не бачила вона, як кров стікає холодним металевим столом і капає на кам'яну підлогу, але ніби чула падіння кожної краплі.

І не бачила, як під опущеними повіками її сестри від жаху бігають зіниці. Нехай та й була непритомна. Але вона відчувала. Тесса відчувала все і була цим до смерті налякана.

— Ксанта, повернися в транс, — Штефан і не подумав нічого змінити. Він так і стояв біля столу, дивлячись на свою ученицю. — Не примушуй свою сестру страждати. Тільки ти можеш припинити її біль.

— Ти чуєш? — Ксанта скривилася від нового уколу. — Щось не так! Вона... вона вмирає…

— Цього не може бути, — примружився Штефан. — Ці люди знають, що робити. Ці люди із мого поселення. Вони не помиляються.

Ксанта бачила, як Штефан смикнув куточком рота. І заплющила очі, знову намагаючись повернутися в стан, здатний закликати її другу душу. Вона повинна! Повинна!

Але кожен новий укол, який пронизував її серце невидимою товстою голкою, все далі відкидав дівчину назад. Більше не пускаючи її туди, де вона могла б зустріти заблудлу душу.

Укол! І новий поштовх у груди, що відкидає її від такого бажаного завершення цієї тортури.

Укол! І Ксанта знову згадує, що це вона у всьому винна.

Укол! І крик, який неможливо стримати.

— Це боляче, але не настільки, — в голосі Штефана чути сумнів. Перший сумнів, який він дозволяє собі допустити з моменту їхньої сьогоднішньої зустрічі.

— Це… її… вбиває, — прохрипіла Ксанта, не в змозі більше думати ясно.

Вона відчувала кожну рану на тілі її сестри. Відчувала весь той біль, що вона відчувала. Той жах, що охоплював Тессу.

Це затуманювало свідомість. Це зводило з розуму.

Черговий укол і мотузки на руках двоєдушниці рвуться від тієї небаченої сили, з якої сіпнулася Ксанта. Вклавши в цей рух весь їхній загальний біль і свою магію.

Ще один укол, і вона зривається зі стільця, намагаючись дістатись до дверей, але падає на коліна і кричить від жахливої вогненної хвилі, яка прокочується її тілом.

Вона відчуває на талії чужі руки, вони начебто навіть намагаються допомогти.

— Зупинитися, — командує Штефан кудись у повітря, його слова для Ксанти звучать як шепіт, хоч чоловік майже кричить.

Полум'я болю, що охопило двоєдушницю, знищує її, розриває на шматки і спопеляє. Біль доходить до точки, в якій дівчина вже не може кричати, не може розуміти. А єдина думка, яка б'ється в її голові, це —  “Досить!”

Вона не чує, не бачить. Її тіло смикається у конвульсіях на підлозі навчальної аудиторії. Штефан тримає її на руках, закликаючи магію зцілення. Але вона не спрацьовує так, як має. Тіло Ксанти від неї відмовляється. Судоми посилюються, очі закочуються, і чоловік бачить лише білки.

Страх, який з'являється на обличчі двоєдушника, ні з чим неможливо сплутати. Він по-справжньому наляканий. Все мало проходити не так. Зовсім не так.

Він продовжує творити цілющу магію, намагаючись підтримати знесилену дівчину.

—  Зупинитися! — він віддає ще один наказ тим, хто допомагає йому з завданням. Але знову не отримує від них відповіді.

Судоми скінчилися. Ксанта затихла. Вона дихала. Штефан перевіряв її серцебиття кожні кілька миттєвостей між створенням цілющих заклинань.

А потім…

Він не втримав дівчину. Її підкинуло та зігнуло. Нелюдський крик вирвався з горла, відбився від кам'яних стін і стелі, вдарив звуковою хвилею у шибки.

Штефан зрозумів, що сталося, коли в нього на очах чорне волосся студентки вкрилося павутинням срібла.

Сивина з'явилася так різко і так яскраво, що чоловік здивувався, не уявляючи, який біль щойно пройшов через тіло його учениці.

І в ту ж мить надійшла відповідь. Голос пролунав у вусі Штефана, обірвавши в його душі все, що могло обірватися.

—  Вона загинула.