Раді Вас бачити!

Розпач. Крижаний. Всепоглинаючий. Саме він переслідував Ксанту з моменту приїзду до вежі. І коли Ренрік зміг пробудити другу душу раніше за неї... він просто втопив в собі двоєдушницю. Двоєдушницю, яка не мала права зараз так навіть називатися.

Залишок того заняття пройшов для Ксанти, як у тумані. Вона не могла більше поринути в транс, не могла заспокоїтися і тільки стежила за тим, як Ренрік, що переселився в тіло вовка, досліджує приміщення.

Сам хлопець ще був у трансі. Він так і не розплющив очей до останнього моменту. А коли заняття добігло кінця... просто встав і пішов. Нічого не сказавши ні Ксанті, ні Штефанові.

— Приходь завтра, — ці слова належали викладачеві. Але дівчину від них тільки смикнуло. Вона блискавкою вилетіла за двері, відчуваючи, як сльози образи та злості стягують зашморгом горло.

Наступного ранку вона не прийшла до Штефана. Просто не змогла себе змусити. Тесса бачила, що сестрі погано. Проте розпитувати не стала. Знала, що це може зробити лише гірше.

Так минув тиждень. Звичайні заняття, задоволені обличчя довкола та повне засмучення в душі Ксанти.

— Так! Ти! — новий ранок почався для двоєдушниці без другої душі з того, що над її ліжком нависла огрядна постать Таїлії — доглядачки, як називали її пошепки дівчинки. — На тебе чекає майстер Штефан. Мені донесли, що ти опираєшся своїй природі. І пропускаєш заняття!

— І що ви з цим зробите? — Ксанта навіть не потрудилася встати, тільки ковдру підсмикнула вище і зиркнула на доглядачку. — Виженете мене з вашої вежі?

— Ах ти невдячне дівчисько! — удар клюкою об підлогу приголомшив усіх, хто вже не спав. І розбудив тих, хто навчився спати навіть у галасі. — Та як ти смієш так поводитися?! Корона чекає від тебе покори та послуху! Підіймай своє жалюгідне однодушне тіло та йди до того, хто може тобі допомогти!

— Не смійте. Так. Зі мною. Розмовляти!

Ксанта сама не зрозуміла, як опинилася на ногах. Як розвела убік руки. І як між її пальців заблищали блискавки.

Протверезіння прийшло разом зі страхом, який вона прочитала в жовтих очах доглядачки. І тоді вона зрозуміла. І що вона зробила. І що сказала.

Але замість вибачень, які мали піти за цим неконтрольованим спалахом, дівчина тільки підхопила сукню і пройшла повз, прямуючи в купальню.

А в голові так і звучав голос Штефана, який спізнився на перше заняття і прямо з порога заявив, що вибачатися не збирається і учням своїм не радить.

До цього самого Штефана Ксанта так і не потрапила того дня. Натомість наступного ранку вже стояла перед аудиторією, в якій проходили всі їхні заняття. Дівчина не знала, чи прийде викладач після стількох пропусків з боку його єдиної учениці, чи ні. Але він прийшов. Звісно ж, спізнився. Як і завжди. І, як завжди, не вибачився. Тільки-но відчинив перед ученицею двері і жестом запропонував увійти.

— Я радий, що ти вирішила продовжити наші заняття, — вчитель заговорив першим, коли учениця мовчки опустилася на стілець. — Мені зрозумілі твої почуття. Але я вірю, що і для тебе не все втрачено.

— Мені б твою впевненість, — прошепотіла вона, але на вчителя так і не поглянула.

— Ксанто, — Штефан підсунув стілець, замість того, щоб дістати пляшечку зі зіллям зі свого столу, сів навпроти, — ти не проста людина. Тобі підвладна магія. Ти можеш творити справжні чудеса. І якщо ти можеш закликати блискавки, думаєш, що не зможеш покликати другу душу? Просто тобі щось заважає. І як тільки ми знайдемо причину, ти зможеш стати ще сильніше, ніж зараз.

Дівчина звела очі на чоловіка, який чи не вперше звертався до неї таким тоном. Чи не вперше намагався підбадьорити саме її.

— Ми ж перепробували вже все. Хіба ні?

— Далеко ні, — усміхнувся Штефан, дивлячись двоєдушниці в очі. — Хочеш, розповім тобі одну історію?

— Так, — вона знизала плечима, не знаючи, про що йтиметься.

Штефан смикнув куточком рота і сказав:

— Але пообіцяй, що це буде наш секрет, добре?

— Добре.

На мить Ксанті здалося, що вчитель уже пошкодував, що вирішив провести це заняття саме так, але Штефан заговорив:

— Я знаю, що про мене говорять учні. Чую питання й про те, де мій брат. І про те, що мене не знає ніхто з двоєдушників, бо не бачив у своєму селі. Що? Не дивись так на мене. Чи ти думаєш, що я не чую шепоту за спиною?

Він посміхнувся. А потім відкинувся на спинку стільця і продовжив:

— Ніхто з вас не може мене знати. Тому що я з місця, про яке ви не знаєте. Так, двоєдушники живуть закритими селами та підтримують зв'язок між собою. Але є також місця, які закриті навіть від інших двоєдушників. Я з того. І з такою проблемою, як у тебе, там стикаються постійно. Важко сказати, через що другі душі там прокидаються менш охоче, але повір, я і сам пройшов через те, через що зараз проходиш ти.

Ксанта насупилась, намагаючись зрозуміти сенс почутого:

— Тобто і твоя друга душа прокинулася не одразу?

Це питання зірвалося з її губ шелестом.

— Так, — чоловік кивнув. — Ой, як не одразу. З такими, як ми, у моєму поселенні вміють працювати. Вміють пробуджувати другі душі. Різними способами. І рано чи пізно кожен двоєдушник отримує другу душу. Є ще купа способів, які ми не спробували.

Він смикнув куточком рота.

— Якщо ти готова продовжувати боротися, я готовий стати твоїм супроводжуючим. Не обіцяю, що буде легко. Можливо, навіть боляче. Але якщо ти готова, я допоможу.

Двоєдушниця кивнула, навіть не замислюючись.

Ні про що не замислюючись.

— Добре, — усмішка з'явилася на губах викладача. — Тоді на знак продовження нашого навчання я хотів би подарувати тобі це. Просто на знак, що немає нічого неможливого.

Штефан підвівся, пройшов до свого столу і витяг з нижньої шухлядки щось довге та сріблясте. Щось, що світилося.

У першу мить Ксанта навіть очам своїм не повірила.

— Водяна троянда, — видихнула дівчина, обережно приймаючи з рук вчителя квітку, яка мала померти вже давно. Ще в перші морози її пелюстки мали потьмяніти остаточно і відвалитися від чорної серцевини.

Але ця тендітна рослина, яку Ксанта зараз тримала двома пальцями, світилася так яскраво, ніби на вулиці була середина літа, а квітку тільки виловили з дна водойми.

— Пам'ятай, — повторив Штефан, — немає нічого неможливого для мага і двоєдушника.

***

Ксанта розцвіла подібно до тієї водяної троянди. Розмова з учителем дала їй нову надію. І знову кожен ранок починався для неї до світанку. В один день вона приймала те дивне зілля, що світилося, в інший вчитель змушував її закликати душу без підживлення магічним еліксиром, в третій виганяв на вулицю і змушував бігати навколо вежі, поки вона не падала без сил і в такому стані повинна була пробувати закликати другу душу. Коли це не спрацьовувало, Штефан змушував Ксанту голодувати кілька днів. Потім кілька днів обходитися без води.

Весна вже перейшла в стан теплої, розпустилося на деревах листя і розкрилися на задньому дворі квіти, а результату все не було.

Одного ранку вона прийшла раніше, ніж звичайно. Але замість Штефана побачила біля дверей Ренріка. Так-так, того самого Ренріка, який став їй приятелем, але зник з обрію після пробудження другої душі. Ні разу не заговорив з нею з того ранку. Не повідомив, коли Лею стало краще і тому дозволили повернутися до занять. Не розповів, що спричинило погане самопочуття його брата. І навіть не повідомив, що той зміг розбудити другу душу. Про все це Ксанта дізналася на загальних заняттях і з чуток. І це так сильно її зачепило, що зараз, побачивши Ренріка так близько, вона не стрималася.

— Давай! Тікай!

— Що? — хлопець якось надто повільно повернувся і окинув двоєдушницею порожнім поглядом.

— Ну, ти ж уникаєш мене, — видихнула вона, з кожним кроком наближаючись до того, кого вважала приятелем. — Не дивишся у вічі. Я даю тобі можливість уникнути розмови. Тікай.

Ренрік продовжував стояти на місці з нерозумінням у погляді. З якимось дивним виразом обличчя. І це насторожило дівчину.

— Ти в порядку?

— Так, — швидко озвався він і відвів погляд.

Вона завмерла, не знаючи, що ще й сказати. Спалах злості пройшов так само швидко, як і з'явився. Насправді Ксанта давно поривалася поговорити, притиснути обох братів до стіни і витрусити правду. Але Тесса не дала. Сестра наполягла на тому, щоб Ксанта не чіпала тих, хто сам вирішив перервати спілкування. Навіть припустила, що причиною їхньої дружби була лише спільна проблема. І коли вони її вирішили, то й сестри їм більше не були цікаві.

Але тепер, дивлячись на Ренріка, який помітно схуд і зараз мало не хитався, вона впіймала себе на тому, що в голову починали забредати зовсім інші думки.

— Ти здоровий?

— Так, — так само різко озвався він, а потім ступив до дверей, що вели до кабінету, смикнув за ручку. І вилаявся, коли вона з глухим стукотом озвалася, повідомляючи, що приміщення замкнене.

— Ренрік?

— Та сказав же! Відчепися від мене!

Він ще кілька разів безуспішно смикнув ручку, але двері так і не піддалися.

— Лайно! — зло видихнув він і обернувся до Ксанти.

І таким був його погляд, що дівчина відступила на крок.

— Ти маєш це зілля? Дай мені його!

— Яке зілля? — вона спохмурніла, не розуміючи, чого від неї хочуть.

— Те саме. Що світиться, — рикнув Ренрік і скуйовдив каштанове волосся пятірнею.

«Це не він», — подумала тоді Ксанта. — «Не той хлопець із чарівною посмішкою. Це хтось інший».

— Нема в мене ніякого зілля.

— Не бреши! — Ренрік кинувся до двоєдушниці. Його пальці з силою вп'ялися в її плечі. — Він дає його тобі! Я знаю! Дай мені його! Мені треба покликати душу! Зараз же!

— Пусти, — Ксанта спробувала скинути з себе чужі руки.

Але хватка Ренріка була міцною. Гострі пальці тільки сильніше вп'ялися їй у плечі.

— Пусти-и-и!

Магія виплеснулася з тіла двоєдушниці ударною хвилею. Збила Ренріка з ніг і відкинула до стіни. Він з силою врізався в перепону і повільно сповз нею.

Ксанта навіть злякатися не встигла, як той знову опинився на ногах. Начебто не постраждав від удару. Начебто не злякався магічного спалаху.

— Дай мені його, — прогарчав Ренрік, а в очах виблискувало те, що дівчина могла назвати одним словом — божевілля.

— Зупинися.

Холодний голос роздався за спиною Ксанти. Дівчина озирнулася і зустрілася поглядом зі своїм учителем. Штефан приділив їй увагу лише на мить. Щоб потім перевести погляд на Ренріка.

— Воно мені потрібне, — прохрипів той, звертаючись до вчителя. — Дай мені його, Штефане. Або я сам його візьму.

— Я вже сказав "ні", — емоцій у голосі вчителя не спостерігалося. — Іди. І щоб я тебе тут більше не бачив. Ти зрозумів?

Тяжко дихаючи, хлопець пропалював вчителя поглядом. А потім смикнувся, як від удару, розвернувся і швидким кроком поспішив коридором, так нічого і не сказавши. Але Ксанта бачила і згорблену спину, і нетверду ходу.

Він не був здоров. У всіх сенсах.

— З ним усе буде гаразд, — Штефан ніби прочитав її думки. — Йому просто потрібен час.

— Для чого? — дівчина зазирнула викладачеві у вічі. І побачила, що зіниці його пульсують.

— Щоб прийти до тями, — озвався той і моргнув. — Ти теж в порядку, незважаючи на те, що твоя магія знову сваволіє.

— Вона не сваволіє. Вона мене врятувала. І що з ним? Навіщо йому зілля? Він уже зміг пробудити другу душу…

Штефан відчинив перед Ксантою двері:

— Іноді пробудження другої душі тимчасово туманить розум. Це скоро мине. Заходь, давай продовжимо наші заняття.

Двоєдушниця обережно ступила всередину, ніби переживаючи, що там на неї теж чекає Ренрік, який якимось чином зміг пробратися всередину. Але у приміщенні було порожньо.

Двері за ними зачинилися.

— Що сьогодні? — Ксанта розслабилася і знову поглянула на вчителя. — Пробіжка? Чи щось нове?

— Нове, — сказав Штефан, не зрушивши з місця. — Попередні методи поки що не дали нам жодного результату.

— Гаразд, — знизала плечима двоєдушниця. — Що тоді?

Штефан усміхнувся, ступив до дівчини і простяг руку. Але тільки для того, щоб м'яко прибрати пасмо чорного волосся з її обличчя. Для того, щоб провести подушечками пальців по щоці. Для того, щоб дівоче серце зрадливо здригнулося і забилося так швидко, що дихання перехопило.

— Штефане, що це за метод? — видихнула вона, дивлячись на вчителя.

— Я називаю його емоційним, — сказав чоловік. — Емоції, як ти розумієш, бувають різними. Правильно?

Він не чекав, поки вона відповість. Його друга рука лягла на талію, повільно притягла дівчину і притиснула до чоловічих грудей. Ксанта відчула чуже дихання на своїх губах. Зазирнула в очі навпроти. Такі яскраві, гіпнотизуючі.

Їй захотілося бути ближче, ще ближче. Відчути не тільки подих, а й щось більше.

Внизу живота стягнувся солодкий вузол, запульсував. І якимось невідомим чином дівчина знала, що робити, щоб це приємне почуття стало гострішим. Щоб воно захопила її повністю. Їй просто треба стати ще ближче до Штефана. Піддатися йому.

І вона потяглася. Своїми губами до чужих, піддаючись.

Та тільки вчитель віддалився, не дозволяючи статися поцілунку. Нахилився, торкнувся губами дівочої шиї.

Стогін, що вирвався сам собою, Ксанта втримати не змогла. Замружилася, насолоджуючись новими для неї почуттями.

— А тепер, — гарячий шепіт обпік місце поцілунку, — поклич другу душу.

Штефан відсторонився і відступив, збільшив між ними відстань і цим занурив дівчину в збентеження і розчарування. Ще мить тому вона хотіла більшого. А тепер мріяла лише провалитися під землю від сорому.

Ці емоції захоплювали її та знищували.

«Саме про це він і говорив», — обсмикнула себе Ксанта. — «Це його метод. Потрібно зібратися!»

Опустившись на стілець, вона випустила повітря з легень і поринула в транс, концентруючись на тому, що щойно дозволив їй відчути вчитель.

Хоча перед очима все ще такою яскравою була картинка бажаного продовження.