— Ну що там, кажи? — Тесса провела рукою по лобі, стираючи піт.

Цього місяця жереб відправив сестер працювати на кухні. І це був справжній жах. Ці стіні з моменту свого сворення не бачили стільки порізаних пальців та овочів, що підгоріли. А огидний запах гару ввібрався в каміння на довгі сторіччя і не факт, що колись вивітрится. 

Мабуть, не тільки дівчата, а й інші учні мріяли про день, коли вже настане весна і цих невміх відправлять на іншу роботу.

— Все так само, — скривилася Ксанта, беручись за ніж. — Ми так само розмовляємо. Обговорюємо…

Тесса підібгала губи, дивлячись на спину сестри, яка згорбилася над столом.

— Штефан каже, чому з вами трьома складніше? — Обережно поцікавилася вона.

— Тому що ми старші, — знову скривилася Ксанта, не озирнувшись. — Але якщо решті ці зустрічі та розмови допомогли, то й нам допоможуть.

Тесса не бачила, як її сестра до крові закусила нижню губу, щоб не зірватися і сказати нарешті правду.

Для Ксанти це було справжнім випробуванням — зберігати секрети від рідної сестри. Умовчувати, що вже кілька тижнів замість розмов вони приймають незнайоме зілля. Усього по краплі. А потім медитують утрьох, намагаючись розбудити свою другу душу.

Але поки що ні в неї, ні в Ренріка з Леєм результату не спостерігалося. Штефан підбадьорював їх, допомагав і спрямовував. Наче йому самому було важливо, щоб у цих трьох нарешті все вийшло.

— Сподіваюся, ми сьогодні нікого не отруїмо, — пробурмотіла Ксанта, намагаючись звести тему двоєдушності нанівець.

Тесса засміялася:

— Таїлія нам тоді голови відкрутить. І скаже, що так було.

— Вона ж чимось керувалася, призначаючи нас сюди, — чмихнула та, відкладаючи від себе ніж.

— Ого! Сьогодні без жодного порізу! — Підробила її Тесса.

Ксанта у відповідь показала язика і засміялася.

А потім так само швидко відвернулася.

Їй було соромно дивитися в очі найріднішій людині і так відкрито брехати. Тесса це ніби відчула, підібгала губи і нарешті прийняла рішення, яке так довго чекало свого часу.

***

Весна настала набагато швидше, ніж всі очікували. Просто одного ранку замість завивання завірюхи за вікном почувся перестук крапель. Льоди та сніги танули, перетворюючи землю на бруд, оголюючи дерева та кущі, дозволяючи дихати вільніше.

Двоєдушники продовжували навчання. Заняття з фізичної підготовки перемістили на двір. Їх змушували бігати, стрибати, потім запровадили тренування на дерев'яних мечах. Викладав їх великий чоловік із тонкими вусиками та широкими бакенбардами. Від дівчат він на своїх заняттях вимагав не менше, ніж від хлопчиків. І завжди був незадоволений.

— Та скільки можна? — Ксанта зігнулася, намагаючись перевести подих. Рука з дерев'яним мечем безвольно повисла вздовж тулуба.

— Давай швидше, поки він не дивиться, — шикнув на неї Ренрік, з яким вони сьогодні стояли в парі.

Тессу поставили проти Лея.

Це було перше тренування, коли їхні пари, створені світом, розбили та поставили проти інших двоєдушників.

— Мені… бракує… повітря, — прохрипіла дівчина, хапаючи ротом повітря. — Зараз…

— Це, на вашу думку, тренування?! — голос викладача пролунав просто над головою. — Навіть діти справляються краще за вас, Ксанто! Вам має бути соромно!

— Мені дуже соромно, — прохрипіла дівчина, випростуючись. — Чи можу я попити води?

— Ні! Жодний бій не буде перерваний для того, щоб ви вгамували спрагу! Ренрік…

Той погляд, який вчитель спрямував на хлопця, був набагато красномовніший за будь-які слова. Якщо учень зараз не відновить тренування, йому не буде солодко.

— Я б теж не відмовився від води, — сказав хлопець, встромивши дерев'яну зброю в пухку землю. І тільки тоді Ксанта помітила, як по обличчю її опонента стікає піт.

Незважаючи на те, що на вулиці було ще холодно.

— Жодних по…

Гнівні слова викладача були перервани тихим жіночим писком. А потім ще й дитячим криком.

— Лей! — Ренрік першим зрозумів, що сталося. Відчув це. Зірвався з місця і з останніх сил кинувся до брата, який мить тому втратив свідомість.

***

— Що взагалі трапилося? — Ксанта тупцювала біля вікна, наприкінці коридору були двері, за якими зник їхній викладач із двома лікарями та Лейєм на руках.

Ренріка туди не пустили. Він стояв поруч і скляними очима дивився на нічим не примітні двері.

— Я не знаю, — Тесса заломила руки. Її очі блищали. — Ми просто відпрацьовували удари. А потім… він… він…

У дівчини перед внутрішнім поглядом знову з'явилася та картина, яка ніяк не піддавалася поясненню. Очі Лея закотилися, продемонстрував білки, рот відкрився, язик вивалився. А сам хлопець звалився на землю, як курний мішок, не видавши жодного звуку.

— Лікарі вже там, — Ксанта спробувала підбадьорити Ренріка.

Але той тільки хитнув головою:

— Мене не пустили. Я піду.

І він справді розвернувся, ніби планував, так і перебуваючи в невіданні, залишити свого брата під опікою дорослих.

— Куди ти? — Ксанта перехопила його за руку, не розуміючи, що діється.

Але Ренрік від неї тільки відмахнувся і швидким кроком поспішив коридором. Навіть жодного разу не озирнувся.

— Тес…

— Він сам не свій, — пробурмотіла дівчина, вловивши в голосі сестри занепокоєння.

Але вони обидві промовчали про те, що їм спало на думку майже одночасно.

Ця трійця була єдиною, хто так і не зміг розбудити другу душу. Штефан говорив про хвороби та травми. І що… що, якщо дива Ренріка і несподівана хвороба Лея якось із цим пов'язані? Що якщо Ксанта наступна?

Ні, про це жодна з них не заїкнулася. Але обидві подумали. І ці думки нікому із сестер не сподобалися.

***

Лей так і не прийшов до тями. Ні наступного ранку. Ні за кілька днів. Він залишався непритомним, лікарі лише раз пустили до нього Ренріка, а потім і братові заборонялося переступати поріг.

— Це не правильно! — обурювалася Ксанта, розповідаючи ці новини сестрі.

Вони обидві поспішали коридором на заняття до Штефана. Ксанта вже вдруге за ранок.

— Може це щось заразне? — несміливо припустила Тесса. — І вони просто не хочуть, щоб Ренрік розділив його долю?

— Він же все відчуває, — скривилася Ксанта. — Відчуває, як погано братові.

На це сестра нічого не могла відповісти. Це був зв'язок між двоєдушникам. І з ним нічого неможливо було вдіяти.

В тиші вони дісталися до аудиторії, зайняли свої місця і, хоч би скільки обидві намагалися, все одно час від часу кидали погляди на Ренріка, який сидів за дальнім столом біля вікна на самоті.

— Сьогодні відкладемо практичні заняття, сьогодні ми з вами поговоримо, — Штефан широким кроком увійшов до приміщення, навіть не глянувши на присутніх. Зняв із себе тепле пальто, кинув його на стілець і нарешті обернувся. — Багато хто з вас уже зміг розбудити другу душу. І я вважаю це чудово, проте мало хто з двоєдушників знає, що той зв'язок, який існує між сестрами чи братами, існує так само і між їхніми іншими душами. Це означає, що ваші другі душі так само пов'язані між собою. Вони так само можуть посилювати один одного та підтримувати.

Він кашлянув, сперся об стіл і продовжив:

— Ні для кого не секрет, що корона розглядає вас лише як бойові одиниці. Захист від можливої небезпеки. Ваш дар до магії лише крапля того, що ви можете дати своїй країні. Ваші другі душі — головна зброя. І я мушу навчити вас працювати в парах. Не лише як магів, а й як двоєдушників. Тому з літа ми розпочнемо з вами тренування. Індивідуальні, оскільки до кожної пари буде потрібно свій підхід. Я просто повідомляю про це, щоб ви були готові. І якщо у вас будуть питання, я готовий відповісти на них.

Тесса не втрималася, кинула короткий погляд на сестру. І Ксанта його відчула. Відчула той укол смутку, який походив від її сестри.

Адже якщо вона не зможе… то й Тессі не бачити цих тренувань. Якби Ксанта була простою людиною, вона б підвела тільки себе. А так вона підводить їх обох.

— А зараз я хотів би…

Штефан продовжив говорити, але Ксанта його вже не слухала, занурившись у свої думки. Вона вловлювала лише якісь уривки лекції, але загальний зміст від неї вислизав, ніби не був потрібен.

У такому стані дівчина провела решту дня. Ніч майже не спала. А вранці знову вирушила до Штефана.

Разом із новим днем прокинулося й передчуття дива. Саме вранці, а не як раніше перед сном. Їй здавалося, що все зміниться саме зараз. Що все нарешті налагодиться.

Серце стукало швидше і голосніше, долоні потіли. Прискорюючи крок, дівчина поспішала на зустріч із викладачем, щоб знову відчути на язиці приємний присмак незнайомого їй зілля, затамувати подих і звернутися до другої душі.

Посмішка розпливлася на її губах, коли до потрібних дверей залишалося лише кілька кроків.

Не чекаючи Ренріка чи Штефана, вона штовхнула їх й пройшла всередину. Вдихнула на повні груди і пройшла до вікна.

Горизонт тільки-но пофарбувався в рожево-руді відтінки, вогняний диск сонця повільно виринав, надаючи сірому світу фарб.

— Ксанто, — голос викладача змусив дівчину здригнутися, — ти сьогодні раніше, ніж звичайно.

— Погано спала, — озвалася вона, озирнувшись.

Штефан стояв біля дверей, сонячні промені ковзали по його обличчю, танцювали на світлому зібраному у звичний хвіст волоссі. І це була така чарівна картина, що двоєдушниці на мить закортілопопросити чоловіка завмерти на місці, щоб трохи більше розтягнути цю мить.

— Залишилося дочекатися Ренріка, — Штефан зробив крок, і почуття, що охопили Ксанту, зникли.

Вона похитала головою, пройшла до одного з двох стільців і сіла.

Другого учня довелося чекати довго. Ренрік спізнився. Так сильно, що сонце вже встигло остаточно виповзти з-за обрію.

Ренрік німою тінню зайшов до аудиторії, нікому нічого не сказав і зайняв другий стілець.

Ксанту так і підмивало заговорити з ним, спитати, чи є якісь зміни у стані його брата. Але Штефан її випередив. Він уже простягав своїм учням флакон із сяючим блакитним світлом рідиною. І чекав.

Сьогодні Ренрік був першим. Він спішно простяг руку, а потім жадібно всмоктав губами краплю, яка приземлилася йому на палець.

— Починайте, — Штефан закупорив флакон. — Я тут. І готовий допомогти, якщо ця допомога буде вам потрібна.

Ксанта заплющила очі, повільно випустила повітря з легень, відчуваючи, як її починає хитати на дрібних хвилях спокою. Вона поринала все глибше в цей стан, відчуваючи його як туман, в якому блукає і намагається знайти свою заблудлу другу душу.

Якоїсь миті їй здалося, що вона побачила тінь. Щось велике, темне. А потім…

— Чудово!

Голос Штефана все порушив. Вона знову задихала, зірвавшись. І розплющила очі.

Поряд з нею на стільці так само сидів Ренрік. Блідий, із темними колами під очима. Але поряд з ним... так, поряд із ним стояв високий білий вовк. І дивився просто на дівчину.