— Не розумію я цього, — бурмотіла Ксанта, копаючись у землі.

— Просто ти мала рацію, — так само тихо відповіла її сестра, простягаючи дівчині лопатку для викопування рослини.

Цей місяць вони мали працювати в теплицях. За десять днів роботи вони обидві навчилися висаджувати незнайомі їм рослини та збирати врожай. Це було не так вже й складно. І за цією справою вони могли поговорити.

— Погано, що я мала рацію, — озвалася Ксанта, кинувши погляд через плече.

Таїлія ще не прийшла їх забирати, а решта дівчаток була надто зайнята, щоб їх підслуховувати. Працівники теплиць вийшли на двір, залишивши дітей доробляти видані їм завдання.

— Ще є надія, минуло не так багато часу…

— І за цей час у нас було лише одне заняття, хоч якось пов'язане з магією та нашими особливостями, — Ксанта з силою встромила лопату в пухку чорну землю. — Вони не навчать нас, Тес. Нічому з того, чого ми могли б навчитися... вдома…

— Три зими, — прошепотіла Тесса. — Потрібно почекати лише три зими і, якщо все буде гаразд, нас відпустять додому.

— Ти в це віриш? — зігнула брова Ксанта.

Сестра їй не відповіла.

Після роботи у теплиці всім учням корони виділявся вільний час. Діти могли читати книги, спеціально зібрані для них у бібліотеці, якщо, звісно, вміли. Могли гуляти чи грати. Вони мали часткову свободу вибору у цей час. Але вона закінчувалася біля стін, що захищали внутрішній двір. За ворота ступати їм заборонялося.

Та й не змогли б вони це зробити. Варта була на дозорних вежах і вдень, і вночі, що ускладнювало навіть думку про можливість втечі. Втечі, на яку ніхто з дітей не міг би і наважитися.

Дні змінювалися днями, перетворюючись на сіру рутину. Щоранку двоєдушники снідали, працювали, відпочивали, а потім вирушали на заняття, які проводили для них найкращі вчителі королівства.

Дітей навчали грамоті та арифметиці. Їм показували карти світу, карти нового світу та зоряного неба. Їм розповідали про події, що відбувалися задовго до їхнього народження. Їм давали всі знання, які ті тільки могли зрозуміти. Але нічого у тих знаннях не було з того, що б стосувалося магії чи таємниць управління іншою душею.

Усі двоєдушники мали лише один урок, який Ксанта називала єдиним хоч трохи важливим, — урок медитацій.

Його проводив сивий чоловік, який чи то спав, чи медитував разом з рештою майже весь час. Це він розповів дітям про те, що друга душа може прокидатися не тільки під час того, коли двоєдушник спить, а й коли не спить. Ну майже.

Молодші діти слухали його з відкритими ротами. Деякі з них могли робити те, що вимагалося на цих заняттях. Але найкращою, звичайно ж, була Тесса. Те, що вчитель називав медитацією, вона опанувала ще кілька зим тому. І з легкістю поринала в стан, який дозволяв проявитися пташці, а їй самій заснути.

Ксанта із завмиранням серця щоразу спостерігала за цим. І прислухалася до кожної поради, яку давала їй сестра. Але скільки б вона сама не намагалася, нічого до ладу не виходило.

Заради справедливості, не виходило не в тільки неї. Були й інші діти, які досі не змогли збудити другу душу. Майже всі були молодші за Ксанту та Тессу, крім двох хлопців з іншого поселення. Вони також стояли на межі віку створення. І чимось нагадували сестрам їхніх друзів: Лорта та Ворта.

Думати про друзів, які залишилися в їхньому рідному селі, сестри не могли. Спогади останнього дня досі викликали в обох сльози та здригання. Лорт з Вортом прийшли проводжати їх до будинку батьків. Стояли тихо і чекали, коли мати відпустить доньок. Чекали, доки батько обійме кожну. І тільки потім зробили крок до подруг, заглянули їм в обличчя і обняли. Ворт — Ксанту, а Лорт — Тессу. Вони так і простояли, поки людина короля не гукнув їх і не вказав на віз, який чекав за воротами.

— Я віритиму, що ви повернетеся, — прошепотів Лорт, відпускаючи заплакану Тессу.

— А я, — Ворт усміхнувся, дивлячись Ксанті в очі — що ви зможете вирватися і втечете.

Дівчисько, яка всього день тому обрала червоні стрічки першою, посміхнулася. Вона розуміла, що втекти не вийде. Але слова друга її підбадьорили, вони дали їй сил пережити цей день.

Саме таку саму емоцію викликав у неї новий знайомий при першій зустрічі. Він крокував поруч із братом, склавши руки на широких грудях і у весь голос обурювався тим, що ці люди не в змозі їх навчити хоч чомусь новому. І вже точно вони не допоможуть їм з братом пробудити другу душу, яка не дуже й поспішала прокидатися.

Тесса сіпнулася, почувши цю розмову, а Ксанта різко розвернулася і майже зіткнулася з двома високими шатенами.

Той, що тільки-но обурювався, окинув дівчину здивованим поглядом. У його яскравих зелених очах Ксанта прочитала тінь невдоволення її втручанням. Але докорів совісті від цього не відчула.

— Ти хто така? — хмикнув хлопець, заговоривши до неї першим.

— Та, хто теж незадоволена методами навчання тут, — не розгубилася вона. — Мене звуть Ксанта, а це моя сестра Тесса. І моя друга душа теж ще не прокинулася.

— Правда? — незнайомець з цікавістю глянув на дівчину, яка була нижчою на цілу голову. — У сестри також?

— Ні.

— Так не буває, — пирхнув він, тримаючи руки схрещеними на грудях.

— Буває. У нашої матінки так само було, — заперечила йому дівчина.

Тесса кинула погляд на мовчазного брата і ніяково знизала плечима. Той же відповів їй усмішкою і зиркнув на тих двох, які раптово для всіх почали суперечку.

— Ні, не буває! Двоєдушники пов'язані. І якщо в одного прокидається душа, то й у другого також повинна. Ви якісь неправильні.

— Або просто ти знаєш не все, — похитала головою Ксанта.

— І не дізнаюся, якщо тут не змінять методи навчання.

— Що пропонуєш?

— Тобі? Нічого.

— Даремно, бо вдвох ви нічого тут не зміните.

Вони свердлили один одного поглядами кілька миттєвостей. А потім хлопець усміхнувся і здався:

— Гаразд, може, ти й маєш рацію, Ксанто. Але й утрьох ми нічого не зможемо змінити. Якщо в тебе немає ідеї, як пробудити наші другі душі?

— Може, і є, — знизала вона плечима, — але я не ділитимуся цим із першим зустрічним. Особливо, якщо він не назвав свого імені.

Хлопець усміхнувся. І на мить Ксанте здалося, що світ став трохи світлішим від цього.

— Моє ім'я Ренрік. А брата звуть Лей. То що, тепер розкажеш?

— Можливо, — знизала плечима Ксанта, підхоплюючи сестру під лікоть і тягнучи за собою, — але не зараз.

Вона спиною відчувала невдоволений погляд. Той пропалював її весь час, поки вони з сестрою йшли довгим коридором, впивався прямо між лопаток.

— В тебе ж немає жодної ідеї, — прошепотіла Тесса, коли вони завернули за ріг. — Навіщо ти їм збрехала?

— Не знаю, — сказала Ксанта.

Вона й справді не знала, навіщо почала цю безглузду розмову. Не знала, навіщо збрехала. Але ця розмова в коридорі дещо змінила.

Тепер щоранку за сніданком Ксанта ловила погляди з боку столів хлопчаків. Ренрік посміхався, спостерігаючи за двома сестрами. Але більше, звичайно, за тією, що так зухвало з ним повелася.

Вони знову заговорили десь за десять днів на загальному заняття з медитації. Ренрік підсів до сестер з одного боку, а Лей з іншого.

— Ну що, досі не хочеш поділитися з нами своєю ідеєю, Ксанто?

— Ні, — дівчина навіть не глянула на нових знайомих, заплющила очі й випустила повітря з легень, намагаючись поринути у стан, у якому одна душа засинає, а інша прокидається.

— Даремно, бо ми дещо знайшли.

Вона тільки підняла брови, не бажаючи порушувати процес і починати дихати.

Але Ренрік не відповів, підморгнув братові і теж заплющив очі.

«Він бреше», — подумала Ксанта, поринаючи в стан, у якому її друга душа мала прокинутися. — «Просто бреше, так само, як це зробила я».

У цьому вона була впевнена, але, незважаючи ні на що, тепер просто більше не могла ні про що думати. Бо якщо Ренрік не збрехав… якщо вони й справді щось знайшли…

Ні! Вона не стане в нього питати. Вона зачекає. Бо якщо у цих двох незабаром не з'явиться друга душа, то все було брехнею. А якщо з'явиться... Тоді їй доведеться переступити через свою гордість. Але про це Ксанта подумає пізніше, якщо це «якщо» настане.

А поки вони продовжували грати в цю гру, вдаючи, що кожен із них щось знає.

Добре, що ця гра поширювалася лише на четвірку двоєдушників. Бо інші вже починали ставити запитання.

З моменту навчання минуло два місяці, коли на занятті з історії один із двоєдушників, якому на вигляд було не більше дванадцяти зим, звернувся до вчителя.

— У мене є питання.

— Звичайно! — чоловік у чорному костюмі сперся долонями об стільницю викладацького столу і знайшов поглядом того, хто звернувся до нього. — Що вам було незрозуміло у моїй розповіді?

— Мені незрозуміло, навіщо нам запам'ятовувати дати подій, які відбувалися кілька століть тому, — спокійно озвався хлопчик, відчуваючи тяжкість погляду дорослого. Але він не лякав його. — Навіщо це нам? Хіба з нас не мають наміру робити зброю? Чому ми не відвідуємо занять, які можуть цьому навчити? Дехто з присутніх навіть другої душі ще не отримав. Але замість важливого ми займаємося тим, що дізнаємося, в якому році якому королю було передано корону.

Тесса озирнулася. Вона знала того, хто поставив це питання. Насправді, вони вже всі встигли перезнайомитися. Двоєдушників було не так уже й багато. 

Той, хто спитав, був сином одного зі старост найпівнічнішого з сіл. Батько не хотів відпускати своїх синів, коли голосуванням було ухвалено рішення підкоритися наказу корони. Але ті наполягли на тому, що якщо вже рішення було прийняте, то саме вони мають поїхати, а не ховатися за спинами інших.

Вчитель кашлянув і випростався, окинув поглядом усіх, хто сидів за довгими столами і чекав на його відповідь. Він розумів, що рано чи пізно двоєдушники спитають про щось подібне. Але не був готовий до того, що це станеться так швидко.

— Почну з того, що історію необхідно знати, щоб не допускати помилок минулого, — промовив він. — Щоб знати, що було і до яких наслідків це призвело. Ви принесете клятву короні і станете наближені до влади тією чи іншою мірою. Тому я маю розповісти все те, що трапилося до вашого народження. І у нашому королівстві, і у наших сусідів. А щодо вашого питання… я не володію тими навичками, які вам потрібні. Я не можу навчити вас магії, тільки змусити вивчати дати та розуміти події. Я проста людина і не можу знати те, що вам потрібно. Все, що я можу сказати, це те, що ваш вчитель вже в дорозі. І незабаром буде тут. Дочекайтеся його і поставте всі питання тому, хто зможе відповісти на них. Домовились? А тепер повернімося до нашої сьогоднішньої теми.

Чоловік зробив крок до стіни, на якій висіла величезна і детальна карта їхнього королівства. Постукав по ній пальцями, привертаючи загальну увагу, і продовжив говорити про події, що сталися далеко в минулому.

Але його наразі практично ніхто не слухав. Двоєдушники обмінювалися поглядами та шепітками.

До них їхав учитель, який міг навчити бути магом та двоєдушником? Чому їм про це ніхто не казав? Чому вони дізнаються про це лише зараз.

Тесса нахилилася до вуха Ксанти і прошепотіла:

— Хто може нас навчити? Вони що знайшли дорослого двоєдушника, який погодився працювати на корону?

Ксанта тільки знизала плечима і знайшла очима Ренріка, який так само, як і багато інших, обговорював цю новину зі своїм братом.