Гомін на площі стояв такий, що вуха закладало.

Ксанту з Тессою замкнули вдома, суворо заборонивши виходити на вулицю. Але варто було батькові з матінкою дійти до кінця доріжки, як вікно, що вихоило у внутрішній двір, відчинилося. З нього висунулась спочатку темна маківка. А за мить Ксанта перехилилася через підвіконня і першою вистрибнула надвір. Похитнулася, підвернувши ногу на крихітному камінчику, скривилася і повернулася, подаючи руку сестрі.

Тесса не схвалювала рішення Ксанти. Але збрехала б, якби сказала, що їй і самій не цікаво було дізнатися більше.

Чи було їм обом страшно? До очманіння. І не стільки від того, що батьки зловлять їх, скільки від того, що міг принести їм цей день. Ксанта тремтіла від однієї лише думки про те, що вчорашня підслухана розмова їм не наснилася. Але вона готова була дивитися в обличчя небезпеці, а не відсиджуватися за міцними дерев'яними дверима, сподіваючись, що біда омине їх.

Тесса ж більше покладалася на вдачу і Дволикого, сподіваючись, що всі її страхи зникнуть, як передсвітанковий кошмар. Та тільки щось ні успіх, ні Дволикий не поспішали їй на допомогу.

З кожним кроком сестри все ближче ставали до площі, шум від якої хвилями перекочувався по всьому поселенню і виплескувався за високий частокіл, щоб розчинитись у безмежних полях.

З кожним кроком вони ставали ближчими до своїх сусідів, які саме зараз дослухали промови своїх старост і нарешті змогли обуритися.

— Ми не віддамо дітей! На яку таку війну?

— Корона обіцяла нам мир та процвітання!

— Двоєдушники обрали стежку миру!

Гучніше обурювалися звичайно ж ті, хто мав дітей. Інші тихо бухтіли собі під ніс, обмінювалися поглядами з сусідами і знімали з голів солом'яні капелюхи та хустки, обмахуючись ними в спробі врятуватися від спеки.

Старости мовчали. Вони стояли пліч-о-пліч перед натовпом односельчан і мовчали. Мовчали, щоб дати можливість висловитися всім тим, хто цього зараз потребував.

Дітей на площі не було. Усіх, хто не досяг віку створення, замкнули. Але не всі лишилися там сидіти.

У провулку між двома будинками, Ксанта з Тессою зіткнулися з Лортом і Вортом. Сини мірошника відсахнулися і синхронно насупилися, побачивши перед собою подруг.

— Що ви тут робите? — зашипіла Ксанта, відтягуючи Лорта подалі від вікна найближчого будинку. Вона чітко бачила, як там хитнулася фіранка.

— Хотіли б те саме й у вас спитати, — буркнув Ворт, глянувши на сестер. — Вам хіба не сказали вдома відсидітися, доки порада не закінчиться?

— А вам? — Не залишилася в боргу Тесса.

Обмінявшись приреченими поглядами, четвірка рушила далі, намагаючись пробратися якомога ближче до площі, але залишитися при цьому непоміченими.

— Ви нас вислухали, — голос одного зі старост прокотився над головами присутніх. — Тепер ми готові вислухати вас. Двоєдушники завжди жили у злагоді між собою. У злагоді ми й ухвалимо рішення.

— Як було завжди, — підтримав його брат, приковуючи погляди всіх, хто зібрався до себе.

— Якщо ви вирішите підкоритися короні, то повинні знати, що ваші діти будуть одягнені та нагодовані. Над їхньою головою буде дах, а в головах знання, які тут вони ніколи б не змогли здобути.

— Але якщо відмовитеся, то наше село може бути знищене. Однак якщо ви оберете цей шлях, ми присягаємося, що не віддамо наших дітей без бою.

Посланець короля, що знаходився неподалік центру площі, спохмурнів. Він був упевнений, що вчора зміг переконати старост у правильності лише одного рішення. Але почуте мить тому все змінило.

Піднявши руку, посланець стиснув у долоні свій кулон.

Якщо село відмовиться, то це буде бунт. А бунт випалюється лише вогнем та кров'ю.

— Почнемо голосування!

Гул знову піднявся над площею, хвилювання підняло голову. Голосування не проводилося вже досить давно. Не було на те причини. Не виникало за останні двадцять років таких питань, які вимагали б такого підходу.

Але зараз у центрі площі з'явився стіл. Хлипкий трухлявий стіл, на якому знаходилося всього три предмети: довгий жовтий аркуш паперу та два миски з чорнилом.

— Хто готовий проголосувати першим?

Вперед вийшло відразу кілька людей. Обмінявшись поглядами, першою пустили голосувати сиву жінку.

Діти, які ще не стали дорослими, тулилися до стіни будинку і спостерігали за тим, як та підійшла до столу, макнула великий палець в одну з мишок і поставила відбиток на правій стороні аркуша. На боці, який  відповідав за ухвалення складного рішення.

— Дволикий! — Вигукнула Тесса, притискаючи долоні до рота. — Що вона щойно зробила?

— Чому вона так проголосувала? — Ворт похитав головою.

Він знав цю жінку. Вона була їх із Лортом сусідкою. Добродушною жінкою, яка вже давно зробила крок у вік споглядання. Поховала минулої зими чоловіка та його брата, багато часу проводила у будинку своєї сестри та її дітей. Хоча сама дітьми так обрости за своє життя і не встигла.

— Дивись, — Ксанта смикнула сестру за руку, вказавши на площу.

З їхнього місця добре було видно, як заворушилися люди, як почали залишати свої голоси на папері. І після тієї жінки наступна п'ятірка поставила свої відбитки на лівий бік. Тим самим вибравши відмову короні.

— Я навіть не знаю, що краще, — промимрив Лорт. — Гнів корони погубить усіх мешканців села.

— Ти хочеш, щоб вони забрали двоєдушників? — приголомшено пробурмотів Ворт.

— Ні, я цього не хочу, — не глянувши на брата, озвався той. — Але якщо війни не буде, ніхто взагалі не загине. А якщо зараз відмовити, то вони перетворять село на попіл.

Ксанта закусила губу, переводячи погляд із друзів та сестри на мешканців, які зараз вирішували долю мешканців. І сама з собою не могла домовитися, який варіант її задовольнив би. Бо не було правильного вибору. Кожен із двох здавався їй помилковим.

Час незримо розтягнувся. Перетворився на жувальний смаколик, який привозив у їхнє село мандрівний торговець. Тесса тоді так довго жувала його і так голосно човкала, що Ксанта поклялася, що ніколи в житті і мідяка більше на цю погань не витратить.

— Готово! — голос одного зі старост здався сестрам громом серед ясного неба.

Тесса знайшла долоню Ксанти і міцно стиснула її, наче це щось могло змінити. Сестра відповіла на потиск і з завмираючим серцем поглянула туди, де один із старост зараз брав у руки листа і рахував відбитки.

І, як і раніше, вона не знала, який вердикт хотіла б почути. Не могла вирішити, який варіант для неї прийнятний.

Час завмер, поки підраховувалися голоси. Посланець корони з такою силою стискав у руці кулон, що той до крові вп'явся гострими гранями в шкіру. Але чоловік цього, здавалося, не помічав. Кілька червоних крапель упало в пилюку біля його чобіт, коли староста опустив лист і обвів поглядом зібравшихся.

— Голосування було проведено, — його слова пролунали в тиші. Здавалося, що навіть вітер стих, щоб не злякати звуки. — Голоси підраховані. Цього разу одноголосного рішення ми не ухвалили, але є що оголосити. Тому що рішенням більшості ми приймаємо волю корони.

Тессі здалося, що світ здригнувся. Став темним-темним. І єдиним промінцем світла в цьому кошмарі була тільки її сестра, чия рука похолола в пальцях.

Лорт нервово сковтнув, глянув на брата. Цим двом не було чого боятися. Вони не підходили за віком. Але син мірошника переймався не за себе чи брата, він турбувався за двох дівчат із сіро-блакитними очима, які щойно синхронно зблідли.

— Тепер, — староста кашлянув, ніби сам злякався тиші, що нависла над нещодавно гомонячим натовпом, — нам варто обрати, хто з наших дітей покине домівку і вирушить у великий світ.

— Мої! — вперед зробила жінка в квітчастій сукні. Ворт знав її, це була близька подруга їхньої тітки.

— І мої.

«Може, не все так погано?» — злякано подумала Ксанта. — «Нас не віддадуть без згоди батьків. Адже так?»

— І мої.

За мить кількість двоєдушників, які з волі їхніх батьків мали вирушити з королівським посланцем, зросла до десяти. П'ятеро батьків зробили крок уперед, висловивши бажання відправити своїх дітлахів у невідомість.

На цьому добровольці скінчилися. А старостам потрібно було обрати ще десятьох дітей. Чоловіки переглянулись. І посланник корони бачив у цих поглядах розпач.

«Невже вони думали, що ті, хто обрав волю корони, спокійно наберуть потрібну кількість дітей?» — подумав чоловік, розтискаючи долоню і відпускаючи кулон.

І в цьому він мав рацію. Не всі, хто голосував за збереження миру з короною, були готові відпустити своїх дітей. Більше охочих не знайшлося.

Ксанта вже не відчувала руки, яку стискала її сестра. Але чудово чула два перші імені, які були названі. Шоста пара була обрана.

А потім почувся нелюдський жіночий крик. Мати цих близнюків не була згодна з рішенням старост.

— Треба йти, — Лорт звернувся до сестер.

— Ми ще можемо бути тими, кого оберуть… — прошепотіла Тесса.

— Так, можете, — не став даремно їх підбадьорювати Ворт. — Але немає жодної різниці, дізнаєтеся ви про це зараз…

— Ксанта і Тесса!

Сестри здригнулися. Голос старости, який назвав їхні імена, застиг дзвоном у вухах. Тессі здалося, що весь світ закрутився. А Ксанта... Ксанта тільки відкрила рота, намагаючись не забути як дихати. І дивилася в очі Ворту, знаходячи в них лише тінь жалю.