Раді Вас бачити!

***

— Я придумала йому ім’я, — промовила я, погойдуючись у сідлі.

Їхала я зараз на своїй слухняній кобилі, повз нас повільно проповзали дерева та кущі, над головами щебетали птахи, у повітрі пахло луговими квітами.

Крістіан погойдувався у сідлі поряд. Його кінь був на голову вище моєї Бурульки. Сірий у яблуках з короткою гривою та меланхолічною поведінкою.

— І як ви вирішили назвати цього звіра? — з легкою посмішкою уточнив лорд Шерве.

— Буревій. Бо в мене таке враження, що він знесе мене, коли я зважуся підійти до нього.

— Детійські верхові слухняні коні, — помітив він. — Однак, слухаються вони лише господарів. Якщо зможете заслужити його довіру, кращого коня вам не знайти.

— Чуєш, Бурулько, — звернулася я до конячки, — в тебе з’явився конкурент.

Крістіан посміхнувся:

— Бурулька? Чому саме таке ім’я?

— Я люблю зиму, — знизала плечима. — Найспокійніша пора року. Здається, що світ завмирає перед вибухом квітіння.

— Вам варто якось відвідати Содію, — з якоюсь дивною інтонацією промовив співрозмовник. — Гадаю, вам там сподобається.

— Я б хотіла, — зізналася я. — І в Содії побувати, і в Ісафірі. І в Лонтапорі.

— Якщо колись ви захочете втекти, — змовницьки промовив Крістіан, озирнувшись на Гідеона, який їхав сильно позаду нас і розглядав дерева, — я з радістю буду супроводжувати вас.

Я не стримала посмішки.

— Ви здавалися мені інакшим, Крістіане, — зізнала я, примружившись.

— Справді? — темні брови злетіли та загубилися під світлими пасмами. — Яким?

— Більш стриманішим, більш відстороненим, — я повільно й обережно підібрала слова. — Не готовим зірватися з місця за примхою якоїсь леді.

— А якщо уявити, що якась леді мені настільки сподобалась, що я готовий відмовитися від усього світу?

В мене перехопило подих. Знадобилося кілька миттєвостей, щоб опанувати себе і придумати відповідь.

— Тоді цій леді дуже пощастило, лорде Шерве, — я м’яко посміхнулася. — Та все ж таки, світ надто великий, щоб відмовлятися від нього заради однієї жінки.

— Це надто мудрі слова для нашої сьогоднішньої прогулянки, Емілі. Та я вимушений з вами не погодитися, якби я міг від усього відмовитися заради вас, я б це зробив.

Серце пропустило удар. Потім ще один. Подих перехопило. Я обережно поглянула на чоловіка, намагаючись зрозуміти, чи не жартує він зараз. І зустрілася поглядом з пронизливими блакитними очима, які випромінювали м’якість та легкість.

— Ви поставили мене у глухий кут своїм зізнанням, — чесно відповіла я, а кров знову прилила до щік.

— Перепрошую за це, Емілі, — він схилив голову. — Я не хотів вас бентежити. Та мені здалося доречним зізнатися у тому, що ви мені подобаєтеся.

Я видихнула і…

— Ви теж мені подобаєтеся, Крістіане.

Не знаючи до чого може ще призвести ця бесіда, я злякалася та вдарила Бурульку п’ятами у боки. Конячка слухняно перейшла на галоп і понесла мене дорогою, поки вітер намагався остудити моє обличчя, яке горіло від емоцій.