Спочатку:
На сторінку книги
***
— Що ти сказала батьку? — Гідеон крокував поруч і чомусь посміхався.
Я вмовила всю родину, окрім того, про кого спитав брат, вийти на прогулянку. До міста нас довезла карета, як це і мало б бути. Кучер зупинився неподалік міського парку, який навпіл розділяла невелика річка, і залишився чекати нас там.
Ребека, якій Гідеон в кареті зробив зауваження, що саме так леді мають потрапляти в місто, йшла позаду і насуплено мовчала. Джозі крутилася навколо неї, намагаючись розрадити. Хоча, напевно, головною розрадою для молодшої сестри були мої слова, що вона не поїде ні в який пансіонат.
— А що? — перепитала я, задираючи голову і підставляючи обличчя косим променям сонця, що вже починало хилитися до обрію. — Він тобі щось сказав?
— Ні, проте його погляди були більш ніж красномовні, — брат зупинився та змусив пригальмувати й мене. — Емілі, що ти йому сказала?
— Дуже образливі речі, — я нарешті видихнула і зустрілася з ним поглядом. — Я сказала, що він не має жодного права на все те, чим володіє. Право на все, маєш ти.
Кілька миттєвостей Гідеон здивовано дивився на мене, а потім застогнав і притис долоню до обличчя.
— Вибач, — я скривилася. — Я не знала, чим ще його можна заспокоїти. Не одна Ребека перетинає межу, він не та вже людина, яку ми знали та любили. Це тебе не було вдома два роки. Повір мені, він вже не той. Я мала це зробити.
— Ти ж розумієш, що він тепер почне зриватися на мені? — уточнив Гідеон.
— Так, вибач, — я опустила очі. — Я не хотіла тобі нашкодити. Якщо вважаєш, що я маю перед ним перепросити…
— Ні, — брат відгукнувся надто швидко. — Ні в якому разі. Ти проявила себе. Ледве не вперше перед ним. Хай знає, що з тобою треба рахуватися. З іншим розберемося.
Я невпевнено посміхнулася.
А Гідеон випростався і запропонував мені лікоть:
— Ходімо, сестро. Сьогодні в парку багато аристократів, нехай деякі звернуть на тебе увагу. Навіть, якщо ти цього і не дуже хочеш.
Я награно скривилася і пропустила свою руку через його.
— Що, невже ніхто не зміг тебе зацікавити в цьому сезоні? — запитав він, обираючи для неквапливої прогулянки широку алею, з одного боку якої росли густі невисокі кущі, а з другої — землю умощувала безліч різнобарвних квітів.
Вдихнувши свіже від близкості річки повітря, я знизала плечима:
— Може і були такі, однак ці чоловіки не проявили цікавості до мене.
Сказавши це, я прикусила язика, бо погляд брата пропалив мене до самого хребта.
— Це той лорд, з яким ти танцювала на Святі Див?
— Можливо, — я відвела погляд, не збираючись обговорювати це.
— А як же принц? — наступне питання зачепило мене ще дужче.
— А що принц? — я насупила брови, швидко поглянувши на Гідеона.
— Я знаю, що тобі від нього надійшов лист.
— Джозі! — загарчала я, озирнувшись на сестру, яка відстала від нас разом з Ребекою на добрі десять кроків.
— Може і від Джо я це дізнався, — змусив мене схаменутися голос брата. — А може бачив листи. То що, Емілі?
— Та нічого, — я здивовано поглянула на Гідеона. — Ти, справді, вважаєш, що принц серйозно збирається одружитися? І серйозно звернув увагу на дочку барона? Не сміши мене, брате. В нього вже напевно є якась домовленість з дочкою короля Ісафіру чи правителя Фіренії.
— Лорде та леді Браер, — повз нас пройшла пара літніх людей, привітавши нас першими.
— Лорд та леді Фейв, — з запізненням відгукнулися ми з Гідеоном. Обмінялися поглядами та засміялися.
Брат вже відкрив рота, щоб продовжити розпитувати мене, коли його брови зійшлися на переніссі й він вказав кудись вбік:
— А це не той самий лорд, з яким ти танцювала?
Я прослідкувала за його поглядом, і моє серце здригнулося.
На самому березі біля вигнутого металевого мостика, стояв знайомий мені лорд Шерве. Стояв до нас спиною і щось активно розповідав чоловікові навпроти.
— Хочеш підійти? — спитав Гідеон. І я відчула пастку, яку підготував мені брат. Однак не встояла.
— Пройдемо повз. Та привітатися треба.
Я відчула пильний погляд людини, яка мала нести за мене відповідальність замість батька. І першою зробила крок на відгалуження від алеї. Гідеон пішов поряд, мовчав. Допоки ми майже не порівнялися з Крістіаном та його співрозмовником — високим смуглявим чоловіком з сивиною у темному жорсткому волоссі.
— Лорде Шерве, — першою привітала я його.
— Лорд Шерве, — повторив за мною Гідеон, а я відчула посмішку в його голосі.
Крістіан обірвав себе на півслові, звів погляд і схилив голову:
— Леді Браер. І… лорд Браер?
— Так, Гідеон, старший брат, — представився він, простягнувши загадковому незнайомцю зі Свята Див руку.
— Дуже приємно з вами познайомитися, — ввічливо відгукнувся Крістіан. — А це мій батько, лорд Браян Шерве.
— Приємно з вами познайомитися, — настала моя черга схиляти голову, виказуючи повагу. — Я чула, що ви займаєтеся кіньми?
Чоловік із зовнішністю вихідця з Ісафіру, посміхнувся:
— Здивований, що мій син про це згадав. Так, я розвожу, купляю та перепродаю коней, леді Браер. Вони дивовижні створіння.
— Повністю з вами згодна, — м’яко відгукнулася я.
Крістіан кашлянув, наче збирався щось сказати. Відчув на собі погляди, хитнув головою, та все ж заговорив.
— Я хотів виказати надію, що з вами все добре, леді Браер. Після того випадку на святі.
— Все добре, — запевнила я його, відчуваючи від старшого лорда Шерве та від власного брата якийсь невловимий тиск. Наче їм обом не подобалося те, що ми зараз розмовляємо. — Просте перенапруження.
— Радий це чути, — легка посмішка промайнула на обличчі Крістіана, нагороджуючи його цими клятими ямочками, які діяли на мене так гіпнотично. — Я ще мав перепросити, леді Браер.
— Ви нічого не зробили такого, за що маєте перепрошувати, — швидко запевнила я його, відчуваючи, як рука брата неприємно стискає мій лікоть.
— Зробив, — заперечив він. — Той танець. Я не мав давати вам надію, леді Браер. Перепрошую за це.
Та чому всі чоловіки тільки й ро***ь, що вибачаються за якусь надію?! Я ні на що не сподіваюсь! Боги, дайте мені сил!
— Все добре, лорде Шерве, — видихнула я, сподіваючись лише на те, що моє обличчя мене зараз не підведе. — Це був лише танець, нічого більше.
Надія! Сподівання! Та хай йому грець! У-у-у-у! Вибісили!
— Дякую вам за бесіду, — врятував становище Гідеон. — Якщо ви не заперечуєте, ми б хотіли продовжити прогулянку.
— Звісно, — відгукнувся Браян Шерве. — Приємно було з вами познайомитися, лорде Браер. Леді.
Він кивнув і мені, і сестрам, які нагнали нас десь на половині розмови. А я перехопила погляд Крістіана і… стільки жалю в ньому прочитала. Чи то через минуле, чи через теперішнє. Сказати було важко.
Подальша прогулянка не задалася. Настрій було зіпсовано остаточно. Брат ще намагався мене якось розрадити, однак я не піддавалася. Було так образливо, через слова Крістіана. Наче я дала йому зрозуміти, що тільки й хочу того, що вийти за нього заміж. У-у-у-у!
Додому я повернулася невдоволеною. Навіть Ребека під кінець прогулянки почала посміхатися. І ця посмішка трималася на її обличчі до вечері. А точніше до моменту — коли за стіл сів батько.
Тільки тоді молодша сестра зробила над собою зусилля і знову перетворилася на похмуру дівчину.
Їли в тиші, стукало тільки столове приладдя. Я відчувала цю тишу буквально фізично, напруження зростало з кожною ложкою каші, яку я з’їдала. А потім…
— Ребеко, — батько опустив ложку на край тарілки, чим змусив всіх за столом здригнутися, — я передумав. Ти не поїдеш у пансіонат. Ти залишишся на домашньому навчанні. Сподіваюся, ти зрозуміла свою помилку і більше її не припустишся.
Молодша сестра поглянула спочатку на мене, потім на Джозі. Однак лорд Браер не дав їй змоги відповісти. Він повернувся до мене і продовжив.
— Емілі, стосовно тебе. Ти вийдеш цьогоріч заміж, це не обговорюється навіть. Якщо за тиждень ти не назвеш ім’я людини, яка мене вдовольнить, я сам назву таке ім’я. І влаштую все, щоб ти вийшла заміж до осені. Ти мене зрозуміла?
Єдиною і правильною відповіддю було лише: «Так, батьку».
Та замість цього, я відсунула стілець і встала з-за столу. Поглянула на лорда Браер. І, не сказавши ані слова, вийшла з їдальні.
