Спочатку:
На сторінку книги
Ми з Ребекою наперегони кинулися до дверей. Зіштовхнулися на сходах. І на мить забувши про те, що намагалися не здіймати галас, зі сміхом кинулися на перший поверх. Джозі від нас відставала. А дворецький ледве встиг відчинити двері перед Ребекою, яка мене все ж таки випередила.
— Брате! — молодша кинулася на шию до високого чоловіка з темно-коричневим волоссям, якого я майже не впізнала.
Гідеон підхопив сестру і міцно стиснув в обіймах.
— Фу! Від тебе тхне!
Він посміхнувся і відпустив сестру:
— Дякую за таке вітання, Ребі.
Вона здригнулася від тієї форми імені, яку використовував брат, і відступила на крок. А я пропустила Джозі вперед. Дівчина на мить застигла перед Гідеоном, а потім схлипнула й обійняла того першою.
— Я тебе два роки не бачила!
— Ну, тихо-тихо, — він похлопав сестру по спині, обіймаючи у відповідь. — Не так вже і відчуваються ті роки. До того ж, ми з тобою листувалися.
— Частина моїх листів потонула разом із кораблями, які зустрілися з піратами! — обурено видихнула вона, відступивши на крок. Сльози висохли й тепер вона невдоволено кривилася. — Ти багато чого не знаєш!
— Ти все мені розповіси, — пообіцяв він і повернувся до мене, розкинувши руки. — Ну що, молодша сестричко, обіймеш мене.
Легка посмішка проступила на його губах, коли я розсміялася і кинулася до нього.
— Гідеоне, паскудник! На мої листи ти відповідав рідше!
Брат міцно стиснув мене своїми великими руками:
— Ти й писала мені менше, ніж Джозі. Не дуже ти за мною і сумувала. Чим займалася?
— Секрет, — відповіла я з хитрою посмішкою, а потім озирнулася і поглянула у бік вікна на другому поверсі. Батько стояв там — у своєму кабінеті, і дивився на своїх дітей згори. — Тобі треба до нього.
— Що? Він не в настрої? — Гідеон спохмурнів.
Налетів вітер, приносячи запах цвітіння дерев та квітів.
— Повернувся кілька діб тому. Виходить тільки на сніданок та вечерю, — прошепотіла я, підтиснувши губи. — По маєтку пересувається, наче привид. Поговори з ним, тебе він послухається.
Гідеон серйозно подивився мені у вічі та кивнув. А я замилувалася тим чоловіком, в якого перетворився мій старший брат. Юнацькі риси загрубіли, стали більш мужніми. Підборіддя вкрила щетина, волосся зі світлого-каштанового, як в Ребеки, перетворилося на темно-коричневе, як у Джозі. От тільки…
— Що за щітку ти собі над губою відростив? — пирхнула я, тицьнувши у маленькі вуса над його верхньою губою.
— Це модно, — зніяковів Гідеон. А потім відмахнувся від мене. — Та ну тебе, Емілі!
Я розсміялася.
— У будь-якому випадку, зараз мені треба відпочити з дороги, — він за мить змахнув з обличчя посмішку. — Я дуже радий бачити вас, мої сестри. І для мене велика честь супроводжувати тебе, Емілі, у цьому сезоні. Я зроблю усе, щоб супроводжувати усіх моїх сестер, коли прийде їхній час.
Джозі радісно посміхнулася. А Ребека скривилася і пробурмотіла.
— Позбав мене цього, брате. Через три роки я не збираюся заміж.
Гідеон тільки награно похитав головою і кивнув у бік маєтку:
— Мені треба до батька. Ходімо всередину.
Ми з сестрами обмінялися поглядами та посміхаючись, пішли за братом. Як би сильно мені не кортіло підслухати його розмову з батьком, мені не випало такої нагоди!
Адже майже одразу після того, як слуги відвели коня Гідеона до невеликої стайні, у подвір’ї маєтку зупинилася карета модистки. Вона приїхала зі своїми помічницями, зайняла одну з віталень на першому поверсі й відібрала весь мій час.
Сестри, не маючи іншої справи, напросилися поспостерігати. І вже невдовзі оглядали тканини та прикраси до них.
— Мені подобається цей колір, — промовила Ребека, вказуючи на шовк темного-малинового кольору.
— Надто темно для юної леді, — помітила Джозі, поки я мовчала і зціплювала зуби, коли корсети вже готових суконь зашнуровували надто сильно.
— Наші родові кольори: темно-зелений та чорний. Хочеш сказати, що вони теж не для нас? — похитала головою Ребека.
— Це інше, — зауважила Джозі. — Ти не маєш вбиратися у ці кольори, якщо тільки це не якийсь захід, де всі обирають родові кольори. Розумієш, про що я?
— Мені теж подобаються темні кольори, — прохрипіла я, жестом вказуючи одній з жіночок, що вона вже надто перестаралася з корсетом. — Та Джозі має рацію, треба шукати альтернативу, якщо не хочеш, щоб батько не був незадоволеним.
— Ти собі чоловіка шукаєш, — молодша не вгамовувалася. — Тому маєш бути собою й вбиратися у ті кольори, що подобаються.
— На жаль, спроба бути собою не завжди допомагає знайти чоловіка, — промовила модистка, притуляючи до мене шматок сріблястої тканини. — Якщо ви взагалі саме задля цього дебютуєте у суспільстві.
Я лише напружено посміхнулася, не поспішаючи брати участь у цій розмові. Була б моя воля, я б точно не за чоловіком йшла на ці бали. Та й не дає ніхто гарантії, що я сподобаюся комусь настільки, що він запропонує мені одружитися.
Уф! Навіть думати про це поки не хочу!
У будь-якому випадку, вибору в мене немає. Я маю дебютувати на першому королівському балу. І відвідати ще кілька свят. Або кілька десятків свят. А там… буде видно. Я звикла вирішувати проблеми тоді, коли вони вже майоріли на обрії. І не миттю раніше.
