– Зараз мені б кімнату знайти.
– О, це просто, – Роксін нагнулася, підхопила тоненький браслет, обернула ним мій зап’ясток. – Береш ключ та одягаєш його на руку.
– І що?
– І все. Подумай про кімнату.
– Зачекай! – гукнула вона за мить, але було вже запізно.
Світ навколо мене затягло туманом, а я опинилась в якомусь темному приміщенні, аж ніяк не схожому на мою кімнату. Хоча, може вони всіх студентів в підвалах з ґратами на вікнах селять?

– Дозвольте відрекомендуватись: Аннар, помічник і давній друг його…
– На це ще буде достатньо часу. Повернемось до більш важливих справ, – зовсім неввічливо перебив магістр. – Де труп, панно Карино?
– Якщо вірити Роксін, то в моїй кімнаті. Ви, до речі, усіх студентів у підвалах з мерцями розміщуєте? Чи це тільки мені випала така честь?
– Вашій кімнаті? Неймовірно. Чим ви вже так допекли пані Трестоун?
– Я допекла?!

– Сідайте!
– Не гарчіть на мене! На підлеглих своїх будете гарчати!
– Ви і є моя підлегла! – спокійно повідомив магістр.
– Даруй боже! Врятуй мене від такої напасті, – пробурмотіла, здіймаючи очі до неба.
– Пізно! Ви вже навчаєтесь в академії.
– Ну то й що?
– А я ваш магістр.
– Так то на заняттях, – знизавши плечима, озвучила я власну позицію. – А поза ними – ви звичайна людина.