– Ви хочете, щоб я вийшла за Дейкера Адора? – уточнила я, дивлячись крізь батька.

Цього разу він на диво довго затримався вдома. Хотів влаштувати моє одруження, не уявляючи, кому в лапи віддає улюблену донечку.

– Дуже гарний фахівець, маг другого рангу, приїхав зі столиці...

– Зі столиці?

– Зі столиці. Сищик, який навчався...

– Сищик?

– Сищик... дуже хороший, доню, один із найкращих випускників Першої магічної академії Басвадеса...

– Беру!

– Справді? – батько так розгубився, що навіть замовк.

За стіною щось упало. Тато підозріло глянув у той бік, але я навіть оком не моргнула.

Ну, Танза! Напевно він. Знаки подає, але я вже все вирішила.

– Чи не ти запевняла, що ніколи не вийдеш заміж? – батько все ще вчував підступ, ну чи не міг повірити своєму щастю.

– Це було раніше, – скорботно зітхнула я. – Мені вже двадцять три. Ще трохи, і така стара діва стане взагалі нікому не потрібна.

Батько поморщився, але я так само дивилася в одну точку за нього. Багато років тренувань, і периферійний зір дозволяв помічати деталі, не фокусуючись на них.

– Я не вічний, доню, – зітхнув батько. – А Дейкер піклуватиметься про тебе. Це прописано у вашому шлюбному контракті. Ти не матимеш ні в чому потреби, навіть коли мене не стане.

– Не кажіть так, татусю! – скорбота в голосі була цілком щирою. Батька я завжди любила і сумувала, коли він бував у своїх військових роз'їздах.

– Дейкер з благородного роду, – все ще відчуваючи недобре і щиро хвилюючись, додав тато.

– Як скажете, татусю, – лагідно схилила я голову.

Декілька секунд він вивчав мене уважним поглядом, ніби не вірив почутому.

– Тоді піду підпишу папери, та скоріше б весілля зіграти.

Схоже, він серйозно побоювався, що женишок схаменеться і втече від сліпої нареченої.

– Зараз пришлю до тебе Міллі, щоб допомогла підготуватися, все улагодимо і познайомишся з майбутнім чоловіком.

– Добре, тату, – скромна усмішка, натренована за останні десять років, чудово мені давалася.

Батько несміливо посміхнувся, хоч і знав, що я не бачу. Зробив крок до мене, міцно притиснув до своїх грудей, пропахлих пилом доріг і дешевим армійським тютюном.

Обережно намацавши пальцями його щоку, я губами торкнулася іншої.

Майже нечутний полегшений видих, і лорд Верміліон поспішив залишити мою вітальню.

Ледве за ним зачинилися двері, потайна панель відлетіла вбік, дивом утримавшись на магічних кріпленнях. І троє хлопців буквально ввалилися до кімнати.

– Ти не можеш вийти за нього заміж! – рикнув Танза, роздратовано дивлячись на двері розкосими зеленими очима. Навіть пишна шевелюра так само обурено стирчала в повній згоді зі своїм власником.

– Він протеже нашого ворога! – не менш завзято підтримав Раян.

– Ти уявляєш, що він з тобою зробить, якщо дізнається? – флегматично зауважив Бейн.

– Навпаки! – заперечила я. – Це наш найкращий шанс! Я буду в курсі всіх їхніх кроків наперед, а хто запідозрить сліпу? Отримаю доступ до документів, а хто запідозрить, що сліпа читає документи?

– Шейлі, це занадто небезпечно, – не поступався Танза. – Ми не зможемо тебе захистити! Тобі доведеться з ним...

Танза стиснув зуби, по вилицях пробігли жовна.

Цей момент бентежив і мене.

– Не стане ж він змушувати до близькості бідну перелякану каліку? – відмахнулася я як могла безтурботно. – Не настільки ж він мерзотник?

– Впевнена? – так само флегматично відгукнувся Бейн.

– Після всього, що він зробив! – обурювався Раян, не поспішаючи погоджуватися з моїм рішенням.

– Так, все, хочу на нього подивитись! – я скинула сукню на спеціальній магічній застібці, щоб знімалася і одягалася якнайшвидше. У брючному костюмі, що облягав фігуру, набагато зручніше і швидше переміщатися таємними ходами.

Звичним жестом активувала голема із моєю зовнішністю, накинувши сукню на нього.

– Гадаєш, Дейкер сильно змінився за останні десять років? – зневажливо пирхнув Танза, втім, не відстаючи.

– Наче я пам'ятаю, яким він був у дитинстві, – знизала я плечима, прошмигнувши за фальшиву панель. – Він уже тоді їздив по різних дорогих столичних школах, скільки ми там бачилися.

Не впевнена, що батько знає про потаємний хід. Колись давно, ще в дитинстві, ми з хлопцями виявили кілька покритих пилом проходів, але більшість прокладали самі, тренуючись у магії.

До батьківського кабінету вели одразу три. Діставшись, ми вліглися над люстрою і через приховані отвори в стелі придивлялися і прислухалися до того, що відбувається внизу. Ну а я заразом і нареченого намагалася оцінити.

Вітаємо в новій історії! В ній вас чекатимуть багато гумору та пригод. Насолоджуйтеся та підтримуйте авторів!

Книга написана в спіавторстві з Ерато Нуар, але її поки що немає на сайті, тому книга знаходиться лише на моїй сторінці. З неерпінням чекаємо на ваші враження!