Конусоподібна хмарка піднялася над дахом Спаського собору й рушила убік Болдиної гори. Цього дня в Чернігові її бачили три людини.
Один був юнаком, що проходив медкомісію у військкоматі. Він вирішив нікому не говорити, що бачив хмару, яка віддалено нагадала йому фігуру ченця, оскільки це могло несприятливо відбитися на результатах медичної експертизи.
Другою людиною була Кіра, яка зовсім не звернула на неї уваги.
А третім був маленький хлопчик. Він сидів в колясці, показував рукою на хмарку й

Коли Кіра прокинулася цим ранком, тепле вересневе сонце світило прямо на її ліжко. Була субота і вона знову не поїхала додому. Вона частіше за інших залишалася на вихідні одна в гуртожитку. Іноді до неї приходив Ігор, але сьогодні він був зайнятий – так він сказав.
Прочитавши днями на дошці оголошень у кооперативному коледжі, який усі за звичкою називали технікумом, про безкоштовну екскурсію в Антонієви печери, Кіра вирішила піти туди, якщо день буде сонячний. А саме такий він з ранку й був.

Набравши Ігоря, вона повідомила, що близько години її може не бути на зв'язку. Трубка у відповідь щось буркнула.
- Так, я зрозуміла, що зайнятий, передзвоню тобі, коли вийду з печер. Може увечері на Валу зустрінемося? – Кірі чомусь самій не подобався тон, яким вона говорила з Ігорем, - покірно-запобігливий.
- Ясно, та я сама сьогодні думала позайматися. В понеділок практичне зайняття, потрібно проект підготувати. Вдалої репетиції... Цілую! – сказала вона трубці вже після того, як в ній затирли