Найчитаніші
Найвподобаніші
Цитати
– Сідайте!
– Не гарчіть на мене! На підлеглих своїх будете гарчати!
– Ви і є моя підлегла! – спокійно повідомив магістр.
– Даруй боже! Врятуй мене від такої напасті, – пробурмотіла, здіймаючи очі до неба.
– Пізно! Ви вже навчаєтесь в академії.
– Ну то й що?
– А я ваш магістр.
– Так то на заняттях, – знизавши плечима, озвучила я власну позицію. – А поза ними – ви звичайна людина.
– Я надто молодий.
– Твій дід одружився, коли йому було п'ятнадцять.
– …І помер до тридцяти. Чудова перспектива!
– Припини стогнати. – Крикнула на мене леді Амадея. – І займись справою. До моєї смерті ти маєш бути одружений і зі спадкоємцем. І це не обговорюється. І не тупцюй тут. Здоров'я у мене тендітне... Ой... – скрикнула бабуся, схопившись за груди біля серця. – Щось у мене серце знову коле. І дихати важко... – вона закотила очі, осідаючи на подушки, і в мене самого ледве серце не зупинилося з переляку.
– Ні! – гаркнув принц. – Жодного весілля не буде! Я розриваю договір! Я, Ернаран Астенд, клянуся, що піду до вівтаря тільки зі своєю істинною, яку особисто виберу і приведу в дім! – принц різонув лезом по долоні.
– Ой! – тільки й встигли видати ми з домовиком.
– І не буде нікому з вас спокою, доки я її не знайду! – припечатала розлючена високість.
– А мене навіщо приплітаєш?! – заволала я, але крик душі потонув у гуркоті, що пролунав навколо.
Сяюча пентаграма закляття злетіла з краплями кров
– Зараз мені б кімнату знайти.
– О, це просто, – Роксін нагнулася, підхопила тоненький браслет, обернула ним мій зап’ясток. – Береш ключ та одягаєш його на руку.
– І що?
– І все. Подумай про кімнату.
– Зачекай! – гукнула вона за мить, але було вже запізно.
Світ навколо мене затягло туманом, а я опинилась в якомусь темному приміщенні, аж ніяк не схожому на мою кімнату. Хоча, може вони всіх студентів в підвалах з ґратами на вікнах селять?
Мої очі впивалися в його, темно-сірі, як те небо, що нависло над нами.
– Як ти міг? Це, правда, варто було того? – розвела рукою, вказуючи на випалену пустелю навколо нас.
– Міг, – вперто сказав він. – І не тобі мене судити.
Зітхнула стомлено.
– Я й не суджу. Я лише намагаюся зрозуміти.
– А нічого тут розуміти! Та й що можеш ти зрозуміти! Ти – принцеса, – він буквально виплюнув останні слова, таким презирством вони були наповнені.
– Нічого, – усміхнулася я і додала: – А я ж майже закохалась.
– Ти могла постраждати, – трохи м'якше вимовляє командор.
– Вам є до цього справа? – з цікавістю підкидаю брову.
– Звичайно, ти ж моя наречена.
– Це ми ще подивимося, – посміхаюся я.
– Нічого дивитися, – він подається вперед одним різким рухом, сильні пальці стискають моє підборіддя: – Якщо ти не зрозуміла, у тебе немає виходу.
Подумки рахую до десяти. Все я зрозуміла і те, що мені краще тікати якнайдалі від цього муд... чоловіка в першу чергу. Що там дід казав? Придивитися? Придивилася.
– Дозвольте відрекомендуватись: Аннар, помічник і давній друг його…
– На це ще буде достатньо часу. Повернемось до більш важливих справ, – зовсім неввічливо перебив магістр. – Де труп, панно Карино?
– Якщо вірити Роксін, то в моїй кімнаті. Ви, до речі, усіх студентів у підвалах з мерцями розміщуєте? Чи це тільки мені випала така честь?
– Вашій кімнаті? Неймовірно. Чим ви вже так допекли пані Трестоун?
– Я допекла?!
- Дзвоню нагадати, що в мене завтра весілля.
- Я пам'ятаю, звичайно, ще не зовсім запрацювалась. - відповіла я, стримуючи тяжке зітхання. Весілля на Новий рік! Це ж треба було до такого додуматися.
- Ти ж завтра точно прийдеш?
- Звичайно, буду. — знову позіхнула.
- Отже, будеш подружкою нареченої! – заявила Аліса урочисто.
Марьпетрівна виходить із кабінету. Люда підморгує Лері та йде ставити чайник. Лера бере чашку й підходить до вікна. Кінець лютого майже безсніжний, але все одно холодно. Чай зігріває і стає не так тривожно. Тиждень тому їхній відділ збирали на міський антивоєнний мітинг. Лера з Людою не пішли. Люда взагалі не вірить, що хтось може напасти на них. Лера просто хоче побути вдома у вихідний. Ходила одна Марьпетрівна. Сьогодні, бажаючи помститися, вона колаборується з начальником – разом вони заходять до кабінету за півгодини до закінчення робочого дня.
